КАНТЕМІР Дмитро Костянтинович (Думітру, Думітрашко-воде, Дмитрій; 26.10.1673—01.09(21.08). 1723) — держ. діяч, учений, один з основоположників тюркології та ісламознавства в Європі. Н. в с. Сіліште Фелчійського пов., Молдова. Його мати — Анна — походила з боярського роду Бантиш, а батько — Костянтин (1685—93) — був господарем Молдови. Здобув добру домашню освіту (вивчав історію, теологію, класичні мови, молдов. та церковнослов’ян.). Будучи заручником та довіреною особою господаря Молдови в Туреччині (упродовж 22 років), відвідував заняття у Патріаршій шк. (м. Стамбул). Опановував теологію, історію, філософію, природознавство, цікавився мист-вом, антич. к-рою. Оволодів стародавніми мовами, а також турец., араб. та персидською. Це дало йому змогу працювати з текстами давніх хронік та рукописів. Мав ділові й дружні стосунки з ученими та держ. діячами Османської імперії, в боротьбі з волоським господарем К.Бринковяну здобув спочатку престол для свого старшого брата Антіоха (1695—1700; 1705—07), а згодом і сам став господарем (листоп. 1710 — черв. 1711). В квіт. 1711 в м. Луцьк уклав з Рос. д-вою воєн.-політ. договір. Після поразки об’єднаних сил Росії та Молдови в Прутському поході 1711 змушений був емігрувати з 4 тис. підданих до Росії, де став радником рос. царя Петра I, чл. Прави-
Д.К. Кантемір. Гравюра 18 ст.
тельствуючого Сенату. Був обраний чл. Прусської АН. Брав участь у Перському поході 1722—23. Упродовж 1714—16 опублікував працю «Історія росту та упадку Оттоманської імперії» (у ній, крім відомостей про держ. лад, релігію, к-ру та інституції Туреччини, є матеріали з політ. історії Молдови та про козац. війни 17 ст.); 1715—16 оприлюднив книгу «Опис Молдавії» (у ній дано характеристику не лише кліматичних умов та природних багатств краю, а й відомості про його екон., соціально-політ., адм. та культ. стан на межі 17—18 ст.); 1717 видав «Хроніку стародавності романо-молдо-влахів». У своїх творах К. розробляв різноманітну тематику: реліг. — «Дуже темні місця в катехізисі» (1720), «Книга система, чи стан магометанської релігії» (1722); філос. — «Метафізика», «Логіка», «Енкоміум» (лат. мовою), «Диван, чи спір мудреця зі світом» (грец. 1698), де аргументував роль досвіду в пізнанні; історико-філос.— «Монархії фізичні роздуми», в якому всесвітня історія аналізувалася через циклічну зміну монархій; політ. — «Міркування про природу монархії»; є автором алегоричного роману — «Ієрогліфічна історія» (1705) про боротьбу за владу бояр Молдови та Валахії (див. Волощина). П. у с. Дмитрівка під Харковом. Тв.: Описание Молдавии (Descriptio Moldaviae). Кишинев, 1773; Istoria imperiului Othomanu (Historia incrementorum atque decrementorum Aulaae Othomanicae). BucureХti, 1876; Cronica vechimii a romano-moldo-vlahilor. BucureХti, 1901. Літ.: Maciuca C. Dimitrie Cantemir. BucureХti, 1962; Ермуратский В.Н. Дмитрий Кантемир — мыслитель и государственный деятель. Кишинев, 1973; Наследие Дмитрия Кантемира и современность. Кишинев, 1976. О.Д. Огуй.
мом. Серед їхніх вихованців була досить високою смертність. Коронаційним маніфестом імп. Олександра II від 26 серп. 1856 К. звільнялися від належності до військ. відомства і їх мали повернути родинам. 1858 навч. заклади кантоністів були перетворені на уч-ща військ. відомства, наближені до звичайних. Літ.: Положения о батальонах военных кантонистов. СПб., 1826—28; Положение о школах военных кантонистов гвардейского корпуса. СПб., 1844; Лалаев М.С. Исторический очерк военно-учебных заведений... 1700—1880, ч. 1. СПб., 1880; Гинзбург С. Мученики-дети. (Из истории кантонистов-евреев.) «Еврейская старина», 1930, т. 13; ПетровскийШтерн Й. Евреи в русской армии: 1827—1914. М., 2003. В.Б. Любченко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАНТЕМІР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
