КАНОНІЗАЦІЯ (від грец. κбнпнЯжщ — підпорядковую правилу) — офіц. визнання й проголошення посмертно християн. Церквою (нині — катол. й правосл. церквами) певної особи святою із причисленням її до лику святих. На честь новопрославленого святого складаються церк. служба, житіє, пишеться ікона та призначається день пошанування його пам’яті. Це, зрештою, визначає те, ким визнається святий — рівноапостольним, преподобним, праведним. При вирішенні питання про К. тієї чи ін. особи беруться до уваги свідчення про її життя й подвижництво, про чудеса, що з нею пов’язані, про нетлінність її мощів. Найпершим був канонізований єпископ аугсбурзький Ульріх (993), а найпершими канонізованими правосл. святими стали князі-страстотерпці Борис і Гліб. Святими рівноапостольними Руською церквою були прого-
лошені вел. кн. київ. Володимир Святославич і вел. кн. київ. Ольга (канонізовані між 1240 і 1311). У 17 ст. в Україні було канонізовано як преподобного Іова Почаївського, преподобномучеників Афанасія, ігумена Берестейського та Макарія Канівського, а також святителя Афанасія Лубенського, патріарха Константинопольського. Бл. 120 років Московський патріархат не визнавав К. печерських угодників (див. Києво-Печерська лавра), яку проголосив 1643 київ. митрополит П.Могила. РПЦ канонізувала митрополита Димитрія Ростовського (1757), єпископа Інокентія Іркутського (1805) та архієпископа Феодосія Углицького (1896); на поч. 1990-х рр. канонізовано як місцевовшанованих святих — новомучеників — жертв більшовизму. Літ.: Дублянський А. Українські святі. Мюнхен, 1962. С.І. Білокінь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАНОНІЗАЦІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
