КАЙМАКАМ, як термін. У турец. мові слово «каймакам» (від араб. «каім макан» — місцеблюститель), у кримськотатар. — «каймакан» у заг. сенсі вживалося для означення заст. того чи ін. посадовця, у т. ч. й спадкоємця престолу від часу фактичного вступу його у владу до офіційного його визнання. В Османській імперії його використовували в назвах кількох урядових посад. Найважливішою з них була посада К.паші — урядовця, який, перебуваючи у столиці в період від’їзду великого візира (див. Візир) на воєн. кампанію, тимчасово виконував його функції: мав майже усі повноваження верховного візира, включно з правом видавати фірмани і робити призначення, за винятком, однак, тих, що стосувалися зони воєнних дій, а в разі звільнення верховного візира повністю виконував його обов’язки до призначення на цю посаду нової особи. У Кримському ханаті термін К. у 18 ст. вживався як синонім терміна візир і означав посаду міністра з цивільних справ в уряді хана. У провінційних урядах карачі-беїв (див. Бей), а також сераскерів ногайських орд (див. Ногайська орда), підпорядкованих крим. ханові, також служили К. Унаслідок адм. реформи, проведеної ханом Шагін-Ґіреєм після унезалежнення Кримського ханату (див. КючукКайнарджійський мирний договір 1774), К. за традицією називали губернаторів шести намісництв (каймакамликів). Літ.: Іsmail Hakі UzunHarХіli. Osmanli devletinin merkez ve bahriye teХkilati. Ankara, 1948; Тунманн И. Крымское ханство. Симферополь, 1991; Архів Коша Нової Запорозької Січі. Опис справ. 1713—1776. К., 1994. О.І. Галенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАЙМАКАМ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
