КАЗАХСТАН, Республіка Казахстан — д-ва в Центр. Азії. На зх. омивається Каспійським м., на пн. межує з РФ, на сх. — з Китаєм, на пд. — з Киргизією, Узбекистаном і Туркменистаном. Тер. — 2717,3 тис. км2. Столиця — Астана. Адм.-тер. поділ — 14 обл.
Нас. — 15,19 млн осіб (2005). Етнічний склад: казахи (57,2 %), росіяни (27,2 %), українці (3,2 %), узбеки (2,7 %), німці (1,6 %), татари (1,6 %), уйгури (1,5 та ін. (5 %). Держ. мови — казахська, російська. За конфесійною належністю нас. К. поділяється на — мусульман-сунітів (47 %), православних (44 %), протестантів (2 та ін. (7 %). 16 груд. 1991 була проголошена незалежність К. За формою правління це президентська республіка. Президент є главою виконавчої влади й обирається строком на 7 років. Згідно з конституцією, прийнятою на референдумі 1995, президент має право, зокрема, ініціювати внесення поправок до осн. закону, призначати й відправляти у відставку уряд, розпускати парламент, проводити референдуми та призначати голів виконавчої влади на місцях. Законодавча влада представлена двопалатним парламентом, який складається з Сенату (39 сенаторів) та Мажилісу (107 депутатів). 32 сенатори (по 2 від кожної області та міст Астана й Алмати) обираються непрямим голосуванням терміном на 6 років, 7 сенаторів призначаються за президентською квотою. Половина складу Сенату оновлюється кожні 3 роки. Довічними сенаторами є всі колиш. президенти країни. Депутати Мажилісу обираються прямим голосуванням терміном на 5 років за пропорційною з 7-відсотковим бар’єром системою. Перші держ. утворення на тер. К. з’явилися в 1 тис. до н. е. — це були союзи сакських племен. 238 до н. е. одне з таких племен — парни (дахи) на чолі з родом Аршакідів заснувало в Ірані нову імперію — Парфянське царство.
17 КАЗАХСТАН
І.П. Казанець.
Республіка Казахстан. Урядовий центр у м. Астана.
18 КАЗАХСТАН
Від 3 ст. до н. е. на тер. К. виникає кілька ранніх д-в кочовиків. У пд.-сх. ч. К., т. зв. Семиріччі (Джетису), була утворена д-ва Усунь. Тоді ж у середній течії р. Сирдар’я існувала д-ва кангарів. На зх. від них кочували чисельні племена аланів, землі яких розташовувалися на пн. від Аральського й Каспійського морів. Частина племен аланів розбила скіфів і пішла в Пн. Причорномор’я і далі в Європу. 47 до н. е. після поділу хунських племен на дві групи — пн. і пд., пн. хуни переселилися в країну кангарів, де впродовж кількох наступних століть асимілювалися місц. племенами, давши поштовх творенню нової народності, яка увійшла в історію під назвою гунів.
Будинок Парламенту Республіки Казахстан у м. Астана.
Будинок Посольства України в Республіці Казахстан у м. Астана.
375 гуни на чолі зі своїм правителем Баламбером рушили на захід, форсували р. Дон і розбили племінний союз остготів (див. Готи). Рятуючись від гунів, племена вестготів переселялися на зх. землі. Ці події дали початок Великому переселенню народів.
До серед. 5 ст. н. е. давні д-ви К. практично припинили існування. Тер. Семиріччя та Сх. К. на поч. 5 ст. була окраїною імперії жужанів, з центром у Монголії. 551 один з алтайських союзів племен — ашина — за допомогою Китаю розгромив жужанів. Просуваючись на захід, вони захопили тер. аж до Аральського моря. Невдовзі це плем’я утворило Тюркський каганат (слово «тюрк» означає міцний, сильний; спочатку ним іменували членів сім’ї правлячого роду Ашина, згодом — усе плем’я ашина, а потім і всі підвладні Тюркському каганату племена; див. Тюрки). Процвітання каганату забезпечувалося завдяки тому, що він контролював товаропотік, що йшов по Великому шовковому шляху, однак тривало це недовго. В 2-й пол. 7 ст. тер. Тюркського каганату перейшла під контроль Китаю. Впродовж 8—10 ст. на тер. Семиріччя існувало кілька держ. утворень, зокрема, д-ва Тюргешей та Карлуцький каганат. Це був період міжусобних війн та боротьби із військами арабів, що час від часу вторгалися на тер. Семиріччя. 940 владу в Cемиріччі захопила нова династія. Один з перших її правителей прийняв іслам і взяв титул Дослан Карахан. Була утворена д-ва Караханідів, іслам у ній став держ. релігією, араб. графіка замінила давньотюркську. Розпочинається процес осідання кочовиків. 1141 Караханідська д-ва потрапила у васальну залежність від киданів. 1219—24 тер. К. була підкорена Чингізханом і увійшла до складу Монгол. д-ви. Після смерті Чингізхана на тер. К. було утворено три улуси (володіння): найбільшу степову частину отримав старший син Джучі, пд. і пд.-сх. — відійшли до Чагатая, пн.-сх. — до Угедея. Землі Джучі отримали назву Улуг улус (Великий улус) й були успадковані його сином — Бату (див. Батий). У сх. джерелах Улуг улус відомий як Ак Орда (Біла орда), а в руських літописах пізнішого часу — Золота Орда. За монгол. правління на тер. К. припинилися міжусобні війни, розвинулися торгівля й містобудування. На рубежі 14—15 ст. улуси Чингізидів роздробилися на від-
особлені д-ви. На основі місц. етнічних груп виникли ханства — Моголістан, ханство Абулхайра (Д-ва кочових узбеків), Ногайська орда. 1456 султани Джанібек і Кєрєй з підданими відкочували з д-ви хана Абулхайра на береги річок Чу й Талас, де хан Чагатайського улусу виділив їм землі. Це стало початком формування Казах. ханства. З часом казах. хани розширили свої володіння. В серед. 17 ст. внутр. конфлікти ослабили ханство, цьому сприяли також сх. сусіди — племена джунгарів. На поч. 18 ст. Казах. ханство розпалося на три жузи (улуси): племена, які мешкали на пд. і пд.-сх. землях К., утворили Старший (Улу) жуз, племена серед. ч. К. — Середній (Орта) жуз, а зх. ч. — Молодший (Кіши) жуз. Назви жузів відображали старшинство правлячих родів. Найчисельнішим був Молодший жуз. Існує кілька версій щодо походження тогочасного етноніма «казах», зокрема — він є похідним від терміна «казак/казах», яким позначалися кочовики, що займалися військ. справою або відділилися від д-ви й не визнавали центр. влади (від давньотюркського «кьоз» — бродити). Саме через це група кочовиків на чолі з Джанібеком та Кєрєєм, які в серед. 14 ст. утворили нову д-ву, отримала назву казахи, а їхня д-ва стала називатися Казах. ханством. Згодом назва «казах» поширилася на всіх підданих ханства й перетворилася на етнонім. За ін. версією, цей етнонім походить від більш давніх, що слугували за самоназви племенам, які населяли тер. К. Такі давні етноніми, як «саки», «каспи», «хозари», «ази», в результаті видозмінення, зрештою, могли утворити етнонім «казах». Розташоване між Росією і Китаєм Казах. ханство стало об’єктом геополіт. інтересів обох цих найбільших д-в Євразії. В умовах гострої боротьби за владу та постійних набігів джунгарів хан Молодшого жузу — Абулхаїр — вирішив заручитися підтримкою Російської імперії: 1734 вступ Молодшого жузу під рос. протекторат було остаточно оформлено. Згодом рос. протекторат прийняли Середній і Старший жузи. Росія відразу почала колонізацію казах. земель (буд-во
міст-фортець, масове переселення сюди рос. нас., передача пасовищ під сел. угіддя тощо). Це стало причиною виступів казах. ханів проти рос. влади, проте всі вони були придушені. На поч. 1870-х рр. Казах. ханство перестало існувати як незалежна д-ва. Після революції 1917 (див. Жовтневий переворот 1917 у Петрограді) в К. встановлено рад. владу. 1920 утворено Киргизьку, а 1925 — Казах. автономну республіку в складі РСФРР. В груд. 1936 створена Казах. РСР у складі СРСР із столицею в м. АлмаАта (нині м. Алмати). 1929 форсованими темпами було розпочато колективізацію с. госп-ва, це мало катастрофічні наслідки для казахів. Згідно з переписом нас. 1929, в СРСР проживало 3 млн 963 тис. казахів, тоді як за переписом 1939 — 3 млн 100 тис. З урахуванням природного приросту людські втрати за цей період склали 1,5 млн осіб, тобто третину нас. В 1930-х рр. у К. створюються табори Гулагу. В’язнів з усього СРСР використовували тут для розбудови нар. госп-ва та інфраструктури республіки. Такі дії рад. властей, врешті-решт, призвели до того, що К. став єдиною республікою СРСР, де титульна нація становила меншість. (За переписом нас. 1989, відсоток казахів у Казах. РСР становив 39,7.) Лише після здобуття незалежності ситуація в країні змінилася — нині казахи складають більшість населення д-ви. Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 у К. було евакуйовано бл. 1142 підпр-в, установи к-ри, науки, освіти, здоров’я. Це сприяло індустріальному розвиткові К. Кампанія 1953—65 з цілинних земель освоєння зробила К. «всесоюзною житницею», однак екстенсивний метод господарювання та ігнорування с.-г. традицій регіону призвели до швидкої ерозії ґрунтів і занепаду пасовищного госп-ва казахів. У трав. 1957 на тер. К. було здано в експлуатацію космодром Байконур (нині його орендує РФ). У 1970-х рр. в республіці було побудовано чимало великих підпр-в, зокрема в Алма-Аті, Павлодарі, Караганді. 16—18 груд. 1986 в Алма-Аті почалися студентські заворушен-
ня. Це була перша демократ. акція на нац. ґрунті в СРСР. 1-го секретаря ЦК Комуніст. партії Казахстану Д.Кунаєва поспіхом зняли з посади, а на його місце призначили Г.Колбіна, росіянина, який не мав жодних зв’язків з республікою. Виступи студентів були жорстоко придушені. У черв. 1989 1-м секретарем ЦК Комуніст. партії Казахстану було призначено Н.Назарбаєва (від 1984 він був головою РМ Казах. РСР). У жовт. 1990 центр. влада К. ухвалила декларацію про держ. суверенітет, а 1991 проголосила незалежність республіки. 1 груд. 1991 президентом К. був обраний Н.Назарбаєв. 1995 на загальноказах. референдумі повноваження президента були подовжені. 4 груд. 2005 Н.Назарбаєв втретє поспіль був обраний на посаду президента республіки. 18 серп. 2007 на виборах до Мажилісу перемогла пропрезидентська партія «Нур Отан» (Світло Вітчизни), вона набрала 88,4 % голосів і стала єдиною політичною силою, представленою в парламенті. 20 жовт. 1997 столиця К. була перенесена до м. Акмола (від 6 трав. 1998 — Астана). У лип. 2000 на Семипалатинському ядерному дослідному полігоні була знищена остання штольня для ядерних випробувань. К. багатий на корисні копалини, зокрема вугілля, нафту, природний газ, залізну та нікелеву руди, фосфати, молібден, кад-
мій. 1993 К. підписав контракт з амер. компанією «Шеврон» на розробку Тенгізького нафтового родовища, що є одним з найбільших у світі. 2001 був відкритий нафтопровід, який з’єднав Тенгізьке родовище й Чорне море. К. має розвинуті важку пром-сть, гідроенергетику, рослинництво і тваринництво. Від 2002 К. має статус країни з ринковою економікою. К. є членом Організації Об’єднаних Націй (1992), Організації з безпеки і співробітництва в Європі, ОПЕК (статус спостерігача) та ін. міжнар. орг-цій. З 2002 — член Євразійського економічного співтовариства, а з верес. 2003 — Єдиного економічного простору. К. визнав незалежність України 23 груд. 1991. Від трав. 1994 в Алмати, з січ. 2001 — в Астані функціонує Посольство України. В груд. 1994 було відкрито Посольство К. в Україні. 1996 створено укр.-казах. Міждерж. комісію з екон. співробітництва. Сторони традиційно підтримують одна одну в міжнар. орг-ціях. Українці в Казахстані. Укр. діаспора в К. за своєю чисельністю посідає четверте місце серед укр. громад світу (після РФ, США та Канади). Станом на 1998 бл. 796 тис. громадян К. самоідентифікували себе як українці. Укр. громада розселена насамперед в містах Караганда, Астана, Павлодар, Семей, Талдикорган, Шортанди, Алмати та навколишніх місцевостях.
19 КАЗАХСТАН
20 КАЗЕННА
Переселення українців в К. має давню історію. Воно почалося 1768, коли до К. власті Рос. імперії вислали учасників Коліївщини. У 19 — на поч. 20 ст. сотні тис. українців перебралися до К. в пошуках вільних земель (див. Сірий клин). 1926 кількість українців К. складала понад 860 тис. осіб. 1930—31 сюди були вислані тисячі розкуркулених селян, а в 1950-ті рр. — родини звинувачених у належності до Української повстанської армії.
Нині в Астані діють Т-во укр. мови (при ньому — укр. бібліотека й дитячий ансамбль «Галушки») та Ліга укр. жінок (при ній недільна школа та театр пісні «Світанок»). При Павлодарському т-ві укр. к-ри діють недільна школа, хоровий колектив, драмгурток, дитяча фольклорна група, гурток укр. вишиванки та дитячого малюнка, існує укр. бібліотека. В місц. ефірі є радіопередача «Українська родина» та телепередача «Український час».
Київ. За пам’ятником Богдану Хмельницькому — будинок Присутствених місць, де у 2-й половині 19 ст. разом з іншими державними установами розташовувалась Київська казенна палата. Листівка кінця 19 ст.
Київ. Будинок колишньої Київської казенної палати (початок 20 ст.), нині — Київський Національний економічний університет ім. В. Гетьмана. Фото початку 21 ст.
Попри компактне проживання й постійне поповнення новоприбульцями з України, укр. спільнота К. під тиском різного роду політ. й екон. обставин, зокрема й під впливом більш потужної й водночас культурно спорідненої російської діаспори, досить інтенсивно русифікувалася. Сприятливі умови для нац.культ. розвитку українців у К. почали створюватися лише в 2-й пол. 1980-х рр. Поряд з тим, у перші ж роки розбудови незалежності К. багато українців виїхало з республіки (усього із 1989 по 1997 — понад 120 тис. осіб). Етнічне підґрунтя було осн. чинником у мотивації переселення.
За сприяння казах. уряду 1994—98 в Алмати виходив урядовий тижневик укр. мовою «Українські новини». Від 1996 двічі на місяць на нац. телебаченні транслюється програма «Україна сьогодні». Завдяки допомозі місц. влади створена мережа укр. недільних шкіл і класів, а в Астані відкрито укр. ліцей. Літ.: Гумилев Л.И. Древние тюрки. Л., 1968; Кляшторный С.Г., Султанов Г.И. Казахстан: летопись трех тысячелетий. Алма-Ата. 1992; История Казахстана с древнейших времен до наших дней: Очерки. Алматы, 1993; Івченко О.Г. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан. К., 1997; Страны мира: Справочник. М., 1999; Назарбаєв Н. В потоці історії. К., 1999; Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. К., 1999. М.С. Бур’ян, Я.Л. Примаченко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАЗАХСТАН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
та ін. (5 %). Держ. мови — казахська, російська. За конфесійною належністю нас. К. поділяється на — мусульман-сунітів (47 %), православних (44 %), протестантів (2 