КАБАЛА (араб. kab~la — угода, зобов’язання) — юрид. документи — т. зв. кабальні грамоти, якими в Російській державі, починаючи з 14 ст., оформляли
боргові зобов’язання. Поширення на укр. землях терміна «кабала», як і правових відносин, що ним іменувалися, було пов’язане з підпорядкуванням українського життя нормам російського законодавства. Однак ні сам термін, ні відповідні правовідносини тут не прижилися. Існували такі види кабальних грамот: позикові (ними оформлялися безвідсоткові або відсоткові позики); заставні (для позик під заставу нерухомого майна); служилі (для позичальників, які брали на себе зобов’язання своєю працею відшкодувати суму позики та відсотки на неї); викупні (ними оформлялися купівля-продаж нерухомості разом з кабальним холопом). Усі ці угоди реєструвалися в кабальних книгах. Прошарок кабальних холопів виник у Великому князівстві Московському бл. серед. 15 ст. й існував майже до кін. 17 ст. Кабальними холопами вважалися боржники, які зобов’язувалися до повної виплати боргу працювати в госп-ві кредитора. Практикувалися два типи холопської залежності — ділова і служила. Ділові холопи використовувались як дворова челядь і с.-г. працівники, служилі — як приказні люди і військ. слуги (вони наділялися землею та вели власне г-во). Юрид. права і обов’язки кабальних холопів регулювалися спец. указами та ін. актами. Кабальних холопів можна було продавати, успадковувати, віддавати в посаг тощо. Діти, народжені під час перебування їхніх батьків у кабальній холопській залежності, також вважалися кабальними людьми. З юрид. боку єдина відмінність кабального холопства від холопства ін. видів полягала (до указу царя Федора Івановича від 1 лют. 1597) в можливості припинення
холопської залежності шляхом дострокової виплати боргу. Для переважної більшості кабальних холопів на ділі це означало перехід із власної ініціативи від одного кредитора до іншого, який і надавав необхідну для виплати боргу суму. У серед. 16 ст. набула поширення практика виплати боргу за ін. позичальника — кабального холопа без участі самого позичальника, у зв’язку з цим Судебник 1550 встановив щодо таких дій певні обмеження, зокрема, заборонив кабалити боярських дітей віком до 15 років. Указом від 1 лют. 1597 запроваджено довічну службу приказних і військ. слуг, що унеможливлювало припинення служби цими кабальними холопами після сплати свого боргу, однак після смерті кредитора такі кабальні холопи і члени їхніх сімей отримували волю без сплати боргу. У 17 ст. (починаючи з 2-ї пол. цього століття, частина укр. земель адміністративно належала до Рос. д-ви, однак кабальних холопів на укр. землях не було) практикувалося кабалення шляхом надання в борг землі та засобів вир-ва на умовах виконання позичальником оброку і панщини. Такі оборудки стимулювалися тим, що кабальні холопи не виконували держ. повинностей. Але запровадження податної реформи 1679—81, згідно з якою податком обкладалося кожне подвірне г-во, призвело до юрид. ототожнення холопів, які вели самостійне г-во, з кріпосним селянством. Повне злиття всіх розрядів холопства з кріпаками відбулося внаслідок запровадження 1724 подушного податку (див. Подушне). Літ.: Лаппо-Данилевский А.С. Служилые кабалы позднейшего типа. М.,
К
8 КАБІНЕТ
1909; Греков Б.Д. Крестьяне на Руси с древнейших времен до XVII в., кн. 1— 2. М., 1952—54; Ключевский В.О. Сочинения, т. 7. М., 1959; Панеях В.М. Из истории кабального холопства в XVI в. В кн.: Вопросы экономики и классовых отношений в Русском государстве XII—XVII вв. М.—Л., 1960; Черепнин Л.В. Образование Русского централизованного государства в XIV—XV вв. М., 1960. В.Ф. Смолянюк.
Друковані праці Кабінету антропології та етнології імені Ф. Вовка при ВУАН:
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАБАЛА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
