В діяльності театру розрізняють два етапи: перший, що тривав від започаткування 1813 виступів італ. оперних колективів у приміщенні одес. міськ. театру (див. Одеський театр опери і балету) до вимушеної перерви у виступах через пожежу 1873 міськ. театру, та другий — з моменту відновлення оперних вистав 1887 у новому приміщенні театру до припинення закордонних антреприз 1912 внаслідок відмови муніципалітету їх фінансувати. Перший етап характеризувався майже виключним пануванням на одес. оперній сцені італ. труп. У цей час антрепренерами переважно були італійці, французи та греки, слов’яни, вихідці з Балкан: Дж. Мантовані й Д. Цамбоні (1812—20), Л.Буонавольйо (1821— 23), Ч.Негрі (1823—25), брати Іван та Георг Ризничі (1831—36), Д.Марінкович й О.Сарато (1836— 44), Й.Жульєн та його син (1844—49), родина Андросових (1850—54), Дж.Карута (1854—55), Л.Вольта і В.Серматтеі (1855—
58), В.Серматтеі (1859—65), Г.Фолетті (1865—73). Театральний сезон тривав 10 місяців (від Пасхи (Великодня) до початку Великого посту), протягом тижня відбувалося 2—3 оперні вистави. Антрепренери дбали про щорічне оновлення трупи (зміни в складі трупи співаків та музикантів відбувалися, як правило, протягом берез.—трав.), що мало на меті покращити якість виконавської майстерності й підтримати сталий інтерес публіки до італ. опери. Другий етап визначався новими умовами оперного ангажементу, що зобов’язував антрепренерів ділити театральний сезон на три періоди, протягом яких одес. публіка знайомилася з репертуаром італ., рос. оперних та рос. драматичної труп. Від 1880-х рр. антрепренерами були майже виключно росіяни та українці: І.Черепенников (1887—89), І.Сєтов та А.Ящук (1889—92), І.Греков (Ільїн; 1891— 94), Гордєєв, Супруненко і Бедлевич (1894—95), Гордєєв (1896— 97), О.Сибіряков (1897—1900), Н.Федоров (Соловцов; 1900—02), М.Лубковська (1902—06, 1908), М.Багров (Топор; 1906, 1909— 12). «Італійські» сезони організовувалися, як правило, восени— взимку, вистави відбувалися майже щоденно. Нова закордонна антреприза передбачала ангажемент лише співаків та співачок, театральний оркестр відтепер формувався з місц. музикантів й обслуговував залучені до
виступів оперні та драм. колективи протягом усього театрального сезону. Від кін. 19 ст. італ. оперні трупи поповнювалися рос. й укр. виконавцями. Репертуар І.м.т.О. визначався смаками публіки і виконавськими можливостями італ. труп. Тривалий час найбільш популярними серед одес. шанувальників бельканто (італ. bel canto, букв. — прекрасний спів) були твори Дж.-А.Россіні, які протягом 1810—20-х рр. разом із операми композиторів т. зв. старої школи регулярно виконувалися на сцені міськ. театру. Згодом одесити познайомилися з операми В.Белліні, Г.Доніцетті та Дж.Верді, що переважали в репертуарі італ. артистів 1840 — поч. 1870-х рр. У 1880—1900-ті рр. італ. трупи репрезентували в Одесі, крім нац. композиторської школи (опери Дж.Верді, У.Джордано, Р.Леонкавалло, А.Понк’єллі, Дж.Пуччіні, А.Франкетті), кращі здобутки західноєвроп. муз. мист-ва. На сцені театру регулярно ставили твори композиторів Ж.-Ф.Галеві, Ш.-Ф.Гуно, Ж.Бізе, Ш.-Л.Тома, П.Масканьї, Ж.-Е.Массне, Дж.Мейєрбера, К.Гольдмарка, В.-Р.Вагнера та ін. Тоді ж з успіхом були поставлені італ. мовою опери рос. композиторів: М.Глинки («Руслан і Людмила»), П.Чайковського («Євгеній Онєгін» та «Пікова дама») і С.Рубінштейна («Демон»). У різний час в І.м.т.О. працювали відомі італ. співачки А.Моріконі (Ріццарді), сестри Тереза, Джузеппіна та Марієтта Брамбілла, О.Боронат, Дж.Беллінчоні, А.Каталані, співаки Тітта Руффо, М.Баттістіні, Е.Джіральдоні, композитори Л.Річчі й Л.Джервазі. В складі італ. трупи Одеси в театральному сезоні 1896/97 виступала прославлена укр. співачка С.Крушельницька. Діяльність І.м.т.О. висвітлювалася на сторінках західноєвроп. газет і журналів. Здобутки італ. співаків та музикантів Одеси відображені в творчості багатьох вітчизн. і зарубіжних діячів к-ри (зокрема, в поемі О.Пушкіна «Євгеній Онєгін»). Літ.: Скальковский А. Биографический очерк одесского театра. Одесса, 1858; Варварцев М.М. Італійці в культурному просторі України (кінець XVIII — 20-ті рр. ХХ ст.). Історикобіографічне дослідження (словник).
К., 2000; Максименко В.С. «Храм и вечный музей искусства».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ІТАЛІЙСЬКИЙ МУЗИЧНИЙ ТЕАТР ОДЕСИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
