ІСТОРИЧНА СОЦІОЛОГІЯ — наук. напрям, представники якого — соціологи та історики, кожен по-своєму і водночас враховуючи здобутки один одного — досліджують історію розвитку
сусп-ва, соціальних систем, соціальних інститутів і явищ. У тому чи ін. явищі, що досліджується І.с., історика цікавлять подробиці, які, по суті, роблять це явище унікальним, неповторним, а соціолога — типові риси, через які проявляються притаманні цьому явищу специфічні закономірності. Цю принципову відмінність у підходах історика і соціолога до одних і тих же явищ ілюструє наступний приклад, який для того, щоб розрізнити предметну область історії і соціології, наводив амер. соціолог рос. походження П.Сорокін. Російська революція 1917—1918, зазначав П.Сорокін, у своїй неповторності є предметом історії, водночас вона є й предметом соціології, оскільки революції повторюються. Історик у своєму дослідженні передусім прагне визначити значущість тих чи ін. елементів у тому чи ін. унікальному явищі, а соціолог намагається встановити між цими елементами такі зв’язки, що можуть повторюватися і спостерігатися в ін. унікальних явищах. Джерела, якими користуються історики і соціологи у своїх дослідженнях, збігаються лише частково. Історик працює з джерелами, які дійшли до нас з минулого. Натомість соціолог сам може бути творцем масових документів, напр., анкет опитування. Він може безпосередньо спостерігати соціальний факт, поставити експеримент, аби підтвердити гіпотезу. Звичайно, інформаційний потенціал істор. джерел є невичерпним, він залежить від методології їх опитування. Ставлячи ті чи ін. запитання, історик разом з тим — свідомо чи ні — привносить у контекст джерела певні оцінки та висновки, а отже, може отримувати різні відповіді. А оскільки дані джерел історичних не можуть бути «емпіричними», бо їх неможливо перевірити дослідним шляхом, то це означає, що висновки історика завжди є гіпотетичними (див. також Герменевтика історична), тобто такими, що потребують додаткових — «сторонніх» — емпіричних доказів. І саме такі докази може надати соціолог. Зрештою, без соціальної теорії не може бути наук. історії.
Тривалий час соціологія розвивалася як наука про сусп-во реального часу. Але після того, як М.Вебер зробив «ідеальні типи» методологічним інструментом аналізу конкретних істор. цілісностей, стало можливим «емпіричне» соціологічне дослідження істор. процесів. Теорія капіталізму М.Вебера по суті є першою соціологічною розробкою І.с. Поступово в соціології розробляються нові підходи, які дають змогу досліджувати соціальні закономірності минулих істор. епох. Соціологія стає «історичною» наукою, яка продукує осмислення історії. Так, зокрема, розумів взаємозв’язки між історією та соціологією М.Грушевський, який 1919 створив Український соціологічний інститут у Відні, де 1919—21 готував свою осн. соціологічну працю «Початки громадянства». 1935 в м. Амстердам (Нідерланди) було створено Ін-т соціальної історії. Основним завданням сучасної І.с. є осмислення істор. процесу в нерозривній єдності минулого, сучасного і майбутнього, розробка заг. теорії історії. Літ.: Дробижева Л.М. История и социология. М., 1971; Миронов Б.Н. Историк и социология. Л., 1984; Блок М. Апология истории, или Ремесло историка. М., 1986; Бердяев Н.А. Смысл истории. М., 1990; Февр Л. Бои за историю. М., 1991; Арон Р. Этапы развития социологической мысли. М., 1993; Бурдье П. Социология политики. М., 1993; Поппер К. Злиденність історицизму. К., 1994; Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм. XV—XVIII ст., т. 1. К., 1995; Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. М., 1996; Штомпка П. Социология социальных изменений. М., 1996; Хвостова К.В., Финн В.К. Проблемы исторического познания в свете современных междисциплинарных исследований. М., 1997; Барг М.А., Авдеева К.Д. От Макиавелли до Д. Юма: становление историзма. М., 1998; Давыдов Ю.Н. Макс Вебер и современная теоретическая социология. М., 1998; Лурье С.В. Историческая этнология. М., 1998; Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. М., 1999; Арон Р. Избранное. Введение в философию истории. СПб., 2000; Василенко И.А. Политическая глобалистика. М., 2000; Ионин Л.Г. Социология культуры: путь в новое тысячелетие. М., 2000; Кромм М.М. Историческая антропология. СПб., 2000; Лойд де Моз. Психоистория. Ростов-на-Дону, 2000; Сорокин П.А. Социальная и культурная динамика. СПб., 2000; Арон Р. Мир і війна між націями. К., 2001; Блок М.
Феодальне суспільство. К., 2001; Вебер М. История хозяйства. Город. М., 2001; Його ж. Аграрная история Древнего мира. М., 2001; Историческая наука в ХХ веке. М., 2002; Історична наука: термінологічний і понятійний довідник. К., 2002; Павленко Ю.В. История мировой цивилизации: философский анализ. К., 2002; Черных А.И. Историческая социология на Западе (конец ХХ века). «Социс», 2002, № 2; Романовский Н.В. Историческая социология: проблемы и перспективы. Там само, 2002, № 10; Фуко М. Археологія знань. К., 2003; Арон Д. Етапи розвитку соціологічної думки: Монтеск’є, Конт. Маркс. Токвіль. К., 2004; Мартинов А.Ю. Історична соціологія (циклічна парадигма). К., 2004; Назаретян А.П. Цивилизационные кризисы в контексте универсальной истории. М., 2004. А.Ю. Мартинов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ІСТОРИЧНА СОЦІОЛОГІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
