ІОАНН І Цимісхій (925—976) — візант. імператор (з 969), талановитий полководець і держ. діяч. У 950-х — 1-й пол. 960-х рр. здобув низку перемог над арабами, емірами Алеппо (нині місто Халеб, Сирія), Тарса (нині в межах м. Тарсус, Турція), Тріполі (нині місто в Лівані). 963 дієво підтримав Никифора Фоку (див. Никифор II Фока) при утвердженні на імператорському престолі. Після того, як через острах і ревнощі до своєї дружини імператриці Теофано Никифор II Фока 969 позбавив його посади
намісника Сходу, очолив змову проти нього. Никифора II було вбито, а Іоанн Цимісхій вступив на престол. Прийшовши до влади, він провів низку реформ, роздав частину своїх багатств плебсу, влаштовував свята для жителів Константинополя. Навесні 971, порушивши мирну угоду з вел. кн. київ. Святославом Ігоровичем, який зайняв тер. Болг. царства (970), І. I швидко увійшов у Болгарію і осадив військо Святослава Ігоровича в Доростолі (нині м. Силістра, Болгарія). Візант. флот, озброєний вогнеметами, зачинив гирло Дунаю, щоб перешкодити рус. війську відступити або одержати підкріплення. Після низки боїв, у яких ні греки, ні руси не змогли досягти вирішального успіху, в кінці лип. 971 була укладена мирна угода. Святослав Ігорович пообіцяв залишити Болгарію і не претендувати ні на цю країну, ні на візант. міста в Криму (див. Договори Київської Русі з Візантією). За це візантійці не перешкоджали виходу Святослава і його війська чисельністю 22 тис. воїнів з Болгарії, забезпечили їх харчами і надали право безборонної торгівлі в Константинополі. Для того, щоб посприяти Святославові безперешкодно пройти в Русь через північнопричорномор. степи, де кочували печеніги, послав до залежних від Візантії печенізьких князів єпископа Феофіла. Історики вважають, що І. I переслав з Феофілом таємну інструкцію печенізьким князям убити Святослава. Навесні 972 в районі дніпрових порогів Святослав загинув у бою з печенігами. В останні роки життя І. I розбудовував Константинополь і проводив політику, спрямовану на посилення своєї влади. Придушив заколот військ. аристократії на чолі з родичем Вардою Скліром. П. від невід. хвороби, спричиненої, на думку його сучасників, отруєнням. Літ.: Левченко М.В. Очерки по истории русско-византийских отношений. М., 1956; История Византии, т. 2. М., 1967. М.Ф. Котляр.
1089; див. Київська митрополія). В сан митрополита возведений константиноп. патріархом Миколаєм Граматиком (див. Константинопольський патріархат). Грек за походженням. Заснував єпископські кафедри у Володимирі (нині м. Володимир-Волинський) та Турові (нині с-ще міськ. типу Гомельської обл., Білорусь; див. також Туровське князівство). Освячував Свято-Михайлівську церкву у Видубицькому СвятоМихайлівському монастирі. 14 серп. 1089 освятив Успенський собор Печерського монастиря (нині Києво-Печерська лавра). I. II приписується авторство послання до папи Климента III про опрісноки («Поучения от седми сбор на латину»). Окремі дослідники припускають, що він був перекладачем «Синтагми XIV титулів». Деякий час помилково вважався родичем відомого візант. поета Феодора Продрома.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Іоанн І Цимісхій» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
