ІМЕННИЙ УКАЗ — у Рос. д-ві, згодом у Російській імперії — юрид. форма волевиявлення самодержавної (див. Самодержавство) і необмеженої влади монарха. Мав силу закону. На відміну від т. зв. оголошуваних указів у словесній формі І.у. видавалися в письмовій формі й були звернені до відповідних держ. установ або посадових осіб — сенату, колегій чи мін-в, губернаторів, генерал-прокурорів тощо. І.у. відомі ще з часів царювання Михайла Федоровича. Особливо широко послуговувався ними Петро I («Про заснування губерній та про розпис до них міст» від 29(18) лип. 1708, «Про фіскалів» від 13(2) берез. 1711 — спец. штат чиновників для негласного контролю за діяльністю держ. апарату — та ін.). І.у. були затверджені Військ. статут (1716), Мор. статут (1720), Статут про успадкування престолу (1722) тощо. З утворенням Держ. ради Рос. імперії (1810) питома вага іменної форми указного законодавства в Росії істотно зменшилася. Здебільшого І.у. видавалися з питань, які мали особливе політ. значення. Напр., 23(10) квіт. 1905 видано І.у. про майнову відповідальність сільс. громад, селяни яких брали участь у заворушеннях в Прибалтиці під час революції 1905—1907. Були також І.у. з питань експропріації, призову на військ. службу чинів запасу, визначення щорічної кількості рекрутів (див. Рекрутська повинність) тощо. І.у., які мали загальнодерж. значення
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ІМЕННИЙ УКАЗ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
