ІЛЬЇНЦІ — див. Десне братство. ІЛЬНИЦЬКИЙ Василь Степанович (псевдоніми — Стефанович В., Стефанович В.Д., Василько Мудрагель, Денис з-над Серету, Денис з Покуття та ін.; 22.04.1823—15.04.1895) — грекокатол. священик, історик, педагог, поет, прозаїк, редактор, видавець, перекладач, театральний критик, громад. діяч. Н. в с. Підпечери (нині село Тисменицького р-ну Івано-Франк. обл.) в родині священика. Навч. в г-зіях Станіслава (нині м. Івано-Франківськ), Тернополя, Львова; від 1840 — у Львів. ун-ті, «Цісарському конвікті» (Відень, 1842—46). Висвячений на греко-катол. священика. Деякий час служив парохом у с. Воскресинці (нині село Коломийського р-ну ІваноФранк. обл.). Від 1849 викладав укр. мову в Станіславській г-зії, згодом — історію в Терноп. та Львів. г-зіях. З 1855 поглиблював знання у Відні. 1858 очолив 2-гу укр. г-зію у Львові, 1861 — Тернопільську г-зію, 1868 — Академічну гімназію у Львові; автор петиції про введення укр. мови як мови викладання у вищих класах академічної г-зії (1871). Підготував і видав чимало шкільних підручників і читанок, переклав з Д.І. Іловайський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ІЛЬЇНЦІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
