ІКОННИКОВ Володимир Степанович (21(09).12.1841—26.11.1923) — історик, джерелознавець. Д-р історії (1869), проф. (1871), акад. Петрогр. АН (1914), УАН (1921, з 14 черв. 1921 — ВУАН; нині Національна академія наук України). Почесний чл. Юр’ївського (нині Тартуський), Харків., Київ. і Петрогр. ун-тів, Київ. духовної акад., Моск. археол. ін-ту, Рос. бібліотечного т-ва та ін. наук. інституцій. Обраний почесним чл. Спілки рос. архів. діячів (1917). Н. в м. Київ. 1852—61 навч. в Київ. кадетському корпусі за казенний кошт. Закінчив Київ. ун-т зі званням канд. історико-філол. ф-ту й був зарахований професорським стипендіатом на каф-ру рос. історії (1865). 1865—66 викладав історію в Київ. військ. г-зії та історію заг. літ. в Ін-ті шляхетних дівчат (Київ). 1866— 67 — приват-доцент у Харків. унті, 1867 — в Одес. г-зії та в приватній жін. г-зії міста, де викладав рос. історію та словесність. 1867 у Новорос. ун-ті (Одеса) захистив дис. на тему: «Максим Грек» і отримав ступінь магістра рос. історії. 1869 захистив докторську дис. на тему: «Опыт исследования о культурном значе-
нии Византии в русской истории», наступного року був обраний доцентом каф-ри рос. історії Київ. ун-ту. Від 1870 — екстраординарний, від 1871 — ординарний, а від 1892 — заслужений проф. Київ. ун-ту. Упродовж 1873—1913 виконував обов’язки гол. ред. «Университетских известий»; 1877— 80 та 1883—87 — декан історикофілол. ф-ту Київ. ун-ту; 1874—77 та 1893—95 — голова Історичного товариства Нестора-літописця; 1878—89 — зав. Вищих жін. курсів у Києві; 1871—87 — чл. Попечительної ради Київ. учбового округу; 1889—1904 — голова Бібліотечної комісії при ун-ті; 1881—83 — чл. ради Колегії Павла Ґалаґана; з 1904 — голова Тимчасової комісії для розбору давніх актів у Києві (див. Київська археографічна комісія); з 1910 — заст. голови Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва та ін. Наук. спадщина І. налічує 716 опубл. праць, з-поміж яких низка історіографічних та джерелознавчих досліджень, що висвітлюють проблеми методології історії, теор. та конкретного джерелознавства, методику опрацювання різних видів джерел, питання архівістики, музеє- та бібліотекознавства тощо (зокрема праця «Опыт русской историографии» (Київ, 1891—92, т. 1, кн. 1—2; Київ, 1908, т. 2, кн. 1— 2). 3-й т. не видано, його рукопис зберігається в Петерб. філіалі архіву РАН). І. видав праці з історії України: «Киев 1648— 1855. Исторический очерк» (1904), «Крестьянское движение в Киевской губернии в 1826— 27 гг.» (1905) та ін. Нагороджений орденами: св. Станіслава 2-го ст. (1871), св. Анни 2-го ст. (1874), св. Володимира 3-го ст. (1886), св. Станіслава 1-го ст. (1890), св. Анни 1-го ст. (1916), бронз. медаллю на честь столітнього ювілею Війни 1812 та відзначений Знаком за 50-річну сумлінну службу в Київ. ун-ті (1915). І. був тестем учасника української революції 1917— 1921 генерал-хорунжого В.Петріва, який дав йому таку характеристику: російський історіограф, умер членом української Академії наук УСРР, хоч не був за життя українофілом.
П. у м. Київ. Літ.: Сарбей В.Г. Один з перших істориків — академіків АН УРСР (До 125-річчя з дня народження В.С. Іконникова). «УІЖ», 1966, № 12; Киреева Р.А. Неизданный том «Опыта русской историографии» В.С. Иконникова. В кн.: Археографический ежегодник за 1977 г. М., 1978; КуликоваРадзивілл О. Формування історіософії В.С. Іконникова (до постановки проблеми). В кн.: Історія, історіософія, джерелознавство: Історичний збірник. К., 1996; Радзивілл О. Археографічна діяльність В.С. Іконникова. В кн.: Матеріали ювілейної конференції, присвяченої 150-річчю Київської археографічної комісії (Київ—Седнів, 18—21 жовтня 1993). К., 1997; Войцехівська І.Н. Академік Володимир Іконников: життєпис та бібліографія. К., 1998; Її ж. Іконников Володимир Степанович. В кн.: Джерелознавство історії України: Довідник. К., 1998; Її ж. Володимир Іконников: Джерелознавчі студії. К., 1999. І.Н. Войцехівська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ІКОННИКОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
