ІГНАТЬЄВ Олексій Павлович (1842—22(09).12.1906) — чл. Держ. ради Російської імперії, граф (1877). Освіту здобув у Пажеському корпусі та Акад. Генштабу в Санкт-Петербурзі. 1885 призначений іркутським генерал-губернатором, а 1889—96 — київ. генерал-губернатором. 1905 — голова особливої наради для перегляду надзвичайного стану та особливої наради з питання про віротерпимість, створених згідно з указом імп. Миколи II від 12 груд. 1904. Противник будьяких нововведень та реформ. Навколо І. як одного зі стовпів консерватизму гуртувалися вкрай реакційні елементи дворянства. Він виступав проти скликання Державної думи Російської імперії, а 1906 — проти дій Ради міністрів Російської імперії під головуванням С.Вітте. Убитий есером С.Ільїнським у м. Твер (нині місто в РФ). Літ.: Витте С.Ю. Воспоминания, т. 1—3. М., 1976—78. О.Ф. Овсієнко.
ІГОР, Ігор Старий (р. н. невід. — восени 944) — київ. князь, син Рюрика. Згідно зі свідченнями лі-
412 ІГОР
тописів, 882 Олег привіз І. до Києва і від його імені вокняжився в стольному граді Русі, що поклало
Ігор. Малюнок 17 ст. Військо Ігоря прямує до Царгорода. Мініатюра з Радзивіллівського літопису. Ігор збирає данину в землі древлян. Мініатюра з Радзивіллівського літопису.
Ігор Ольгович. Малюнок 17 ст.
початок утворенню Давньорус. д-ви. «Повість временних літ» вважає Олега справжнім київ. князем, а Новгородський перший літопис молодшого ізводу — воєводою, який правив за дорученням І. По смерті Олега (912 — за «Повістю временних літ», 922 — за Новгород. першим літописом) І. став київ. князем. Продовжу-
водив традиційну для його попередників зовн. політику, вістря якої було спрямоване на Візантію. 941 здійснив похід на Константинополь, але зазнав поразки в мор. бою. Прагнучи реваншу, 943 здійснив ще масштабніший похід на Константинополь, та візант. уряд уладнав справу миром. 944 було підписано рус.візант. угоду, менш вигідну, ніж аналогічний договір Олега з греками 911 (див. Договори Київської Русі з Візантією). По поверненні з походу на Візантію І. вирушив на полюддя (збирати данину) в землю древлянського союзу племен, де восени 944 був убитий за жорстокість і ненаситність, з якими грабував древлянські міста й села (див. Древлян повстання 944—945). Літ.: Левченко М.В. Очерки по истории русско-византийских отношений. М., 1956; Котляр М.Ф. Ігор Старий. В кн.: Котляр М.Ф. Історія України в особах: Давньоруська держава. К., 1996. М.Ф. Котляр.
княжився в Києві. Та через кілька днів ставлення віча до нього змінилося (див. Київські повстання 11—12 століть), і воно закликало в князі Ізяслава Мстиславича з Переяслава. Ізяслав змовився з Володимиром Давидовичем та Ізяславом Давидовичем (суперниками Ольговичів у змаганнях за Чернігів і Київ), з їхньою допомогою скинув І.О. з престолу і 13 серп. 1146 став київ. князем. І.О. постригли в ченці в київ. монастирі св. Феодора (чернече ім’я — Гавриїл). 19 верес. 1147 у Києві спалахнуло інспіроване Давидовичами повстання, спрямоване проти І.О., під час якого його вбили. Канонізований правосл. церквою. Дні пошанування благовірного кн. Ігоря Ольговича — 5 черв., 19 верес. (усі дати за ст. ст.). Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси, т. 2. Львів, 1905. М.Ф. Котляр.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ігнатьєв Олексій Павлович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
