ІБН ЙАКУБ (Якуб), Ібрагім ібн Й’акуб (р. н. і р. с. невід.) — араб. учений і купець. Н. в м. Тортоса (нині місто в Іспанії). В 60-х рр. 10 ст. був прийнятий імп. Оттоном I (962—73) в Магдебурзі (нині місто у ФРН). Зібрав свідчення про Польщу, Чехію, Болгарію, Русь, хозарів, печенігів. Твори І.Й. збереглися лише в складі творів ін. араб. середньовічних географів 11 ст. — ал-Бакрі, ал-Узрі, 13 ст. — Закарійї алКазвіні. Літ.: Куник А., Розен В. Известия ал-Бекри и других авторов о Руси и славянах, ч. 1—2. СПб., 1878—1903; Relacja Ibrahima ibn Ja’kuba z podrоуy do krajоw s»owiaЅskich w przekazie alBekrie’ego. Krakоw, 1946. А.Г. Плахонін.
Д.А. Хвольсон. СПб., 1869; Новосельцев А.П. Восточные источники о восточных славянах и Руси VI—IX вв. В кн.: Древнерусское государство и его международное значение. М., 1965; Коновалова И.Г. Восточные источники. В кн.: Древняя Русь в свете зарубежных источников. М., 1999. А.Г. Плахонін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ІБН ЙАКУБ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
