ЗОЛОТНИЦЬКИЙ Володимир Трохимович (1741 — після 1780) — філософ, поет, байкар, перекладач. Н. в Київській губернії в родині сільс. священика. Під кер-вом батька З. опанував вдома грамоту та лат. мову. Навч. в Київ. акад. (див. Києво-Могилянська академія), а з 1760 в Моск. ун-ті. За рекомендацією адміністрації ун-ту призначений до Сухопутного кадетського корпусу вчителем. Згодом був призначений перекладачем з чином підпоручика. 1771 перейшов на дійсну військ. службу прем’єр-майором, був чл. комісії з переселення (розводу)
татар. Дослужився до чина полковника дніпровського інженерного полку. Ще з студентської лави займався перекладацькою діяльністю та писанням богословсько-філос. праць, що продовжував і під час військ. служби. Переклади З. з нім. друкувалися в ж. «Полезное увеселение» (1761, ч. 3—4), в редагованому істориком І.-Г.Рейхелем виданні «Собрание лучших сочинений к распространению знания и к произведению удовольствия…» (1762, вип. 1—4). Опублікував переклади «Дух Сенеки или нравоучительные рассуждения сего великого философа» (Москва, 1765, з франц.), «История разных героинь и других славных жен» (С.-Петербург, 1768, ч. 1—2, з нім.), «Путешествие в другой свет» (С.-Петербург, 1766, з нім.) та ін. Писав також сатиричні віршовані твори, оди, байки, про котрі позитивно висловився митрополит Євген (Болховітінов). Тв.: Новые нравоучительные басни. СПб., 1763; Состояние человеческой жизни, заключенное в некоторых нравоучительных примечаниях, касающихся до натуральных человеческих склонностей. СПб., 1763; Рассуждение о бессмертии человеческой души. СПб., 1780. Літ.: Болховитинов Е. Словарь русских светских писателей, соотечественников и чужестранцев, писавших в России, т. 1. М., 1845; Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем академиею, ч. 2. К., 1856. П.В. Голобуцький.
(1912), «Петро Великий у школі друкарської справи у С.-Петербурзі» (1913), «На звільненій землі», «Тріумф перемоги», «Свято врожаю» (усі — 1945); портретів — «Автопортрет» (1912), «Портрет комбайнера» (1941), «Анрі Барбюс», графічних пейзажів — «Набережна в Баку», «На березі Каспію», «Село Степове» та ін. Виконав панно для майстерні друкарської справи Всерос. виставки в Києві (1913), настінні розписи церкви (1914) в с. Білоусівка (нині село Тульчинського р-ну Він. обл.). Працював над оформленням робітн. клубів Павлограда (1920—23), палацу піонерів у Дніпропетровську (1934). Роботи З. експонувалися в Лейпцигу (Німеччина; 1928), Києві (1962). Більшість творів З. зберігається в Дніпроп. ХМ. За доби Директорії УНР в грошовий обіг було випущено банкноти 10 і 1000 карбованців, виготовлені за проектами З. Він був автором і кількох нереалізованих проектів паперових грошей та ін. держ. паперів доби української революції 1917—1921. 1932 вони експонувалися на «Виставці сучасної української графіки» Асоціації незалежних українських митців (Львів, черв.): поштові марки 20 шагів; 3, 4, 10 гривень; гербові марки 10 шагів; векселевий папір 5000 крб., проекти грошових знаків, виконані олівцем, на п’яти картонках. П. у м. Павлоград. Літ.: Касіян В.І., Терченко Ю.Я. Українська дожовтнева реалістична графіка. К., 1961; Скрипник М. Хроніка: [Посмертна виставка творів Г.О. Золотова]. «Мистецтво», 1962, № 3; Сидоров А. Русская графика начала ХХ века: Очерки истории и теории. М., 1969; Гнатишак М. Державні гроші України 1917—1920 років: історико-іконографічний нарис. Клівленд, 1973. М.Ф. Дмитрієнко.
у с. Бурімка (нині село Семенівського р-ну Полтав. обл.). Сутичка продовжувалася чотири дні. Спочатку повстанців підтримали в селах Денисівка (нині село Оржицького р-ну Полтав. обл.) і Хрестителеве (нині село Чорнобаївського р-ну Черкас. обл.), а після того, як повстання очолив підпільний ревком у складі В.Гайдамаки, Т.Терещенка (Лебедя), Г.Бондаря, воно охопило майже весь Золотоніський пов. Гетьман. влада тут була тимчасово ліквідована. На придушення повстання німці кинули регулярні частини. 19 трав. з гармат було обстріляно с. Іркліїв (нині село Чорнобаївського р-ну). Німцям вдалося захопити і заарештувати членів волосного ревкому. 20 трав. після жорстокого бою повстанці залишили села Семеногірка (нині с. Червоногірка) та Лихоліти (нині обидва села Чорнобаївського р-ну). Ч. повстанців перейшла Дніпро і приєдналася до повстанців Звенигородського і Таращанського повітів Київ. губ. Десятки повстанців було розстріляно, на села накладена велика контрибуція. Проте остаточно придушити повстання не вдалося. Ч. загонів відступила до лісу і продовжувала партизан. боротьбу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗОЛОТНИЦЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
