ЗАРІЧНЕ (до 1946 — Погост Зарічний) — с-ще міськ. типу Рівненської області, райцентр. Розташов. на лівому березі р. Стир (прит. Прип’яті, бас. Дніпра), за 140 км від м. Рівне та за 65 км від залізничної ст. Домбровиця. Нас. 6,9 тис. осіб (2004). Вперше згадується під 1480, коли перебувало під владою Великого князівства Литовського. Згідно з Люблінською унією 1569 — у межах Польщі. Після 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) відійшло до Російської імперії, входило до Пінського пов. Мінської губ. Від 1921 — знову в межах Польщі. 1939 возз’єднане з ін. укр. землями в складі УРСР. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 окуповане гітлерівцями від серп. 1941 до 3 берез. 1944. В с-щі діяла підпільна група, в р-ні — партизан. загін та партизан. групи. С-ще міськ. типу з 1959. Райцентр 1946—62 та від 1966. У З. — 2 пам’ятники рад. воїнам і партизанам (1954, 1960); істор. пам’ятка — городище 11— 12 ст. Літ.: Кизя Л.Є. Народні месники. З історії партизанського руху на Ровенщині. Львів, 1960; Белоруссия в эпоху феодализма: Сборник документов и материалов, т. 1. Минск, 1969. Є.М. Скляренко.
розкопаним поблизу урочища Церковщина (поблизу колиш. с. Зарубинці Канів. р-ну Черкас. обл.; нині село знято з облікових даних). Під час розкопок на поч. 20 ст. там виявлено рештки невеликого чотиристовпного триапсидного храму 12 ст., побудованого з плінфи і декорованого фресковим живописом та майоліковою плиткою. В серед. 20 ст. на сх. від храму відкрито залишки ще однієї тринефної шестистовпної церкви 2-ї пол. 11 ст. Імовірно, цей археол. комплекс є рештками Зарубського монастиря, звідки (за однією із версій) кн. Ізяслав Мстиславич запросив на Київ. митрополію Климента Смолятича. Остання літописна згадка про З. належить до 1223, коли тут переправлялися через Дніпро сили рус. князів, прямуючи на боротьбу проти монголів (див. Калка, битва на річці 1223).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗАРІЧНЕ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
