ЗАЛІЗНИЙ ВІК — остання доба в археологічній періодизації історії. Основи археол. періодизації у вигляді системи трьох віків — кам’яний вік, бронзовий вік і З.в. — закладено датським ученим Х.-Ю.Томсеном (1788—1865) на поч. 19 ст. З археол. точки зору сутність З.в. визначається впровадженням металургії заліза й поширенням залізних виробів у госп-ві та побуті. Перше знайомство із залізом засвідчене ще з 3 тис. до н. е. То було метеоритне залізо, через що його називали небесним металом, а на фресках залізну зброю зображували голубим кольором. Тим же часом датуються й поодинокі знахідки в Месопотамії речей з рудного заліза (напр., у знаменитих гробницях Ура, стародавнього містадержави, що існувало за 20 км від сучасного м. Ен-Насірія, Ірак). Більшість таких знахідок у Передній Азії припадає на 2 тис. до н. е. Найкращими навичками в залізоробній справі та мист-ві обробляння заліза тоді володіли хетти. Від них окремі вироби потрапили до Єгипту та в ін. країни. Але за цього часу залізні вироби були рідкісними: залізо цінувалося на рівні золота, а то й вище, з нього виготовляли прикраси. Зважаючи на поступову активізацію залізоробної справи з 12 ст. до н. е., дослідники схильні виділяти як перехідну добу й датувати початок З.в. 9 ст. до н. е., хоча в деяких регіонах він настав ще пізніше: в Африці на пд. від Сахари — у серед. 1 тис. до н.е.,
Залізний вік. Розписна кераміка гальштатського часу.
а на пн. Європи — на рубежі ер. Не менш проблемним є визначення й верхньої межі З.в. Її відкритість (фактично З.в. продовжується донині) зумовила те, що в археології користуються лише поняттям «ранній залізний вік». Одначе й воно чітко не визначене, бо до археол. критеріїв періодизації домішуються істор. Так, стосовно старожитностей Центр. й Зх. Європи в науці ствердилася періодизація, розроблена на поч. 20 ст. франц. археологом Ж.Дешелеттом та нім. дослідником П.Рейнеке. Вони поділили З.в. на період Гальштату (900—500 рр. до н. е.; див. Гальштатська культура) й Латену (500 до н. е. — порубіжжя ер; див. Латенські пам’ятки). З рубежу ер починається рим. період. К-ри всіх трьох періодів мали неабиякий вплив на розвиток нас. на тер. України, тому цю класичну схему періодизації з додатковим внутр. поділом кожного періоду використовують у своїх дослідженнях й укр. археологи. З.в. («ранній залізний вік») Сх. Європи (сюди експансія римлян не дійшла), на ґрунті гегемонії певних кочівницьких об’єднань поділяють на 3 періоди: передскіф., або кіммерійський (9 ст. — 1-ша пол. 7 ст. до н. е.), скіф. (2-га пол. 7 — поч. 3 ст. до н. е.) і сарматський (кін. 3 ст. до н. е. — 4 ст. н. е.). Схема цієї періодизації окреслилася ще на поч. 20 ст., проте дослідникам тривалий час не вдавалося виділити старожитності кіммерійського часу. Тож завершеного вигляду вона набула в 1970-ті рр. завдяки дослідженням київ. вченого О.Тереножкіна. Зважаючи на те, що археол. періодизація стосується стародавньої історії, логічно вважати верхньою межею З.в. дату падіння Зх. Рим. імперії (див. Рим Стародавній), що є умовною межею між стародавньою та середньовічною історією. Відтоді пріоритет уже належить тільки істор. періодизації. Залізо є найпоширенішим металом у природі, до того ж досить легкодоступним. Конкреції залізної руди (окислу заліза) часто залягають у верхніх шарах ґрунту та навіть виходять на поверхню (т. зв. болотна руда). Однак природною перепоною в
229 ЗАЛІЗНИЙ
А.І. Заливчий.
Залізний вік. Зброя гальштатського часу.
230 ЗАЛІЗНИЙ
Залізний вік. Змієподібні фібули раннього гальштату.
Залізний вік. Литавровидні фібули пізнього гальштату.
освоєнні цієї сировини є висока температура її плавлення (1528 °C), якої не можна досягти в горні чи печі. Це здолали шляхом винаходу сиродутного способу. Залізо навчилися отримувати шляхом нагнітання через міхи до горна повітря (звідси й назва), яке підтримувало горіння і водночас вступало в реакцію з окислом заліза. При температурі 900 °C й вище залізо стікало на дно горна у вигляді густої тістоподібної маси, яка після охолодження перетворювалася на пористі ніздрюваті шматки. Їх ущільнювали проковуванням й отримували метал — крицю. Така технологія видобутку заліза визначила й спосіб виготовлення виробів з нього. Їх виковували з розпеченого до червоного шматка заліза й гартували у процесі кількаразового розпечення, проковування та охолодження. Цим тогочасна технологія виготовлення залізних речей принципово різниться від ливарної технології виготовлення бронз. речей: залізні вироби робили ковалі, й фактично кожна тодішня залізна річ є індивідуальним витвором. Через це серійні речі (напр., вістря до стріл, дешеві прикраси) на початку З.в. робили з бронзи. Більше того, збагачення металургійного досвіду привело до неймовірного злету індустрії бронзи за рахунок вдосконалення прийомів литва, розклепування, витягування дроту та застосування різних видів оздоблення. Особливо славилися бронз. вироби етруських майстрів, кельтських, іллірійських,
грец. (чудовий посуд з фігурним оздобленням, інкрустацією та позолотою, статуї, прикраси, захисний обладунок у вигляді кіраси й поножів (кнеміди), які імітують людське тіло, а також шоломів, багатофігурні композиції на візках культового призначення). Лише за доби середньовіччя винайшли, як плавити залізо й отримувати чавун. Після виникнення відтворювального господарства (землеробства й скотарства) освоєння заліза було одним з найважливіших досягнень, яке визначило подальший поступ людства й заклало підґрунтя майбутнього розвитку техніки. Значення цієї події визначалося не лише тим, що було отримано новий, міцніший за бронзу матеріал, але й тим, що він був легкодоступним. Розширення сировинної бази, а відтак і вироб. потужностей, залучення до залізоробної справи великої кількості людей сприяли урізноманітненню досвіду та винайденню нових знарядь і механізмів. Уже на рубежі ер було винайдено майже всі ручні знаряддя, якими ми користуємося й досі: пилку, ножиці, терпуг (сталевий брусок із насічкою, вид напилка), струг, циркуль. Винайдення заліза позначилося на всіх галузях діяльності людства. Землеробству воно дало, в першу чергу, сокиру для розширення посівних площ за рахунок лісу. Інструмент виявився дієвим. На серед. 1 тис. до н. е. ліси було вирубано геть, скажімо, в Греції та в долині р. Хуанхе (Китай), що спровокувало зміну мікроклімату й спричинило скруту в с. госп-ві. На оголених кам’янистих пагорбах Греції перейшли до виноградарства й садівництва (маслина), китайці ж вийшли з кризи шляхом зведення зрошувальних систем. З’явилися залізні наральники, а потім плуг та борона. То мало принципове значення для полегшення обробітку землі й подальшого розширення посівних площ. Чудові інструменти отримали столярі й теслі, будівельники, ювеліри. Каменярі почали освоювати найтвердіші породи каменю. Змінилася екіпіровка воїнів (залізний меч і кинджал, спис, дротики). Залізні деталі стали основою
нових пристроїв (у греків в 5 ст. до н. е. з’явилися жорна, а в 1 ст. до н. е. — вітряки) та вдосконалення існуючих (деталі кораблів, возів і колісниць, залізний обід колеса). Напередодні рим. завоювання кельти винайшли шпори й почали підковувати коней. Впровадження заліза сприяло розширенню меж цивілізаційного простору, виникненню цивілізацій другого покоління. В регіонах старих цивілізацій висуваються нові лідери — царство Чжоу, потім імперія Цінь у Китаї, Ассірійська імперія, а згодом — Мідія, Лідія, Персія в Передній Азії, паросток фінікійців — Карфагенська д-ва по Середземномор. узбережжю. Залізними знаряддями було розчищено дрімучі хащі й джунглі в долині р. Ганг (Індія), чим закладено основи Інд. цивілізації. Доступні, відносно дешеві та дієві залізні знаряддя зумовили більшу самостійність окремого виробника у сфері госп. діяльності. В соціально-екон. сфері це проявилося в певному обмеженні функцій держави й помітному розвиткові приватної власності та ринкових відносин, особистої ініціативи. Все це не могло не вплинути на особистісний розвиток людей, тому гол. зміни, безперечно, сталися в духовному житті. З добою заліза збігається в часі злет філос. активності, поява «духовних учителів» і формування реліг.-філос. систем, а також світ. пророцьких релігій. Ті духовні пошуки припадають приблизно на серед. 1 тис. до н. е., і цей час нім. філософ К.Ясперс назвав «осьовим». У 6—5 ст. до н. е. філософи буквально заполонили Китай. Мандруючи від царства до царства, вони пропонували свої ідеї облаштування суспільства. В ту добу — добу Ста філос. шкіл — жили Кун Цзи (Конфуцій), етично-політ. вчення якого перетворилося на одну з найвпливовіших релігій Китаю; Лао Цзи — засн. даосизму; наївний матеріаліст і утопіст Мао Цзи (Мо Ді), а також творець легізму Шан Ян — єдиний, хто втілив свої ідеї в життя в царстві Цінь. В Індії, поруч з нащадком ведійської релігії — брахманізмом, постає букет витончених реліг.філос. систем, основою яких
були глибокий самоаналіз, пошуки шляхів самовдосконалення задля злиття з Абсолютом. Тоді сформувалася ідея про безконечне життя як ланцюг перевтілень душі після смерті тіла (сансара — «колесо життя») та закон карми (сума добрих і злих вчинків кожної людини визначає форму наступного втілення). То породило ще вищу ідею — здолати круговорот сансари й закон карми та вивільнити душу з полону тіла. За всіх відмінностей між буддизмом, джайнізмом, йогою та ін. реліг.-філос. системами Індії ця ідея споріднює їх. Та є ще одна спільна для них риса, співзвучна цій добі. Якщо раніше вважалося, що священне знання доступне лише брахманам (вищій варні), то нові релігії були відкритими для всіх і принаймі в духовному аспекті ламали перепони між замкнутими родовими і професійними сусп. групами. Зрештою, в цей час народжується ранній індуїзм, що став «релігією релігій», синтезом вірувань, філософії, етики, міфів, обрядів, повсякденних норм життя. Його характерною рисою є терпимість до ін. реліг. уподобань. Індуїзм став і вірою, й способом життя індійців. Роки життя пророка іранців і творця зороастризму Заратуштри (Зороастра) точно не встановлено, однак вони приблизно збігаються з добою З.в. Зрештою, на цей час припадає рух пророків у Палестині — реліг.-політ. проповідників, які закликали до визнання Яхве єдиним Богом, засуджуючи розкіш і насилля, лякали «грішників» тяжкою розплатою. Іудаїзм був першою монотеїстичною релігією. Водночас він став, так би мовити, праотцем християнства та ісламу. Таким чином, за доби З.в. сталося вивільнення особистості з тенет держ. монополізму, принаймні у реліг. житті, й розпочалися пошуки власної дороги до Бога (Абсолюту, нірвани), що нерідко завершувалися добровільним зреченням не лише від активного сусп.-політ. життя, а й від елементарних умов життя (аскетизм, чернецтво, схимництво). В духовних пошуках тієї доби сформувалися ідеї, що стали в подальшому засадничими для християнства: про Бога — Твор-
ця всього сущого, настання Царства Божого на землі внаслідок перемоги добра над злом та участь у цій боротьбі людини. Світ. релігії стали фактично продовженням духовних пошуків «осьового часу». Їхньому поширенню сприяв наднац. характер більшості релігій. Завоювання дорійцями досить розвиненої на той час у культ. відношенні Греції наприкінці бронз. віку й занепад крито-мікенської цивілізації знову занурили цю країну на кілька століть у морок родового ладу. Освоєння заліза було одним із гол. чинників виникнення тут антич. цивілізації (див. Античність), хоча сказати так було б великим спрощенням. За браком родючих земель багатством греків стало море. Антич. цивілізація зросла в процесі колонізації греками узбереж Середземного й Чорного морів, що відкривало колосальні можливості, а також в ході формування такого самобутнього явища, як грец. поліс. Прикметно, що біля витоків грец. філософії й науки стояли мудреці (Фалес, Біант, Солон та ін.). Найбільший розквіт еллінської культури припадає на класичний період — на 5 ст. до н. е., яке дарувало світові неперевершених митців, філософів, драматургів і ораторів. Навіть після завоювання Греції Александром Македонським Афіни лишалися «школою Еллади». Для Європи та й сучасного світу загалом становлення і розвиток античної цивілізації мають особливе значення. Саме з нею пов’язане виникнення науки, театру, спорту, які стали результатом притаманного грекам духу змагання. В Греції народилися поняття гуманізму, громадян. свободи, демократії, патріотизму — усього того, чого прагне сучасний світ. Хоча досягнення давніх греків затьмарюють здобутки їхніх сусідів — цивілізацію етрусків на Апеннінському п-ові, а також Риму Стародавнього, який скористався надбаннями етрусків, одначе й спадок Рим. д-ви, зокрема респ. устрій, юрид. право, буд. технології, став важливою складовою як західноєвроп. (див. Євроатлантична цивілізація), так і візант.-східнохристиян. цивілізацій. Водночас цивілізаційний
231 ЗАЛІЗНИЙ
Залізний вік. Латенська культура. Основні форми речей з металу.
процес виходить за межі теплого середземноморського клімату, й на значних просторах Середньої та Зх. Європи постає кельтська ранньоцивілізаційна система, археол. корелятом якої є латенська к-ра. Але загалом нас. Європи й Азії на тер. з помірним кліматом підключилося до цивілізаційного процесу пізніше — за доби раннього середньовіччя. За доби З.в. постав і такий госп.-культ. феномен, як кочівництво. Основу економіки кочівників складає моногалузеве госп-во — розведення худоби. Екстенсивні форми її утримання (на пасовиськах) спричинили кочовий спосіб життя — «у дорозі», а спеціалізоване госп-во та обмеженість потенцій для внутр. розвитку — спрямованість інтересів назовні (до землеробського світу). Це часто визначало агресивний характер політики кочівників. Піднесення кочівників завжди пов’язане із заповненням ними тієї соціальної ніші в спільноті підпорядкованих їм народів, яка могла компенсувати недоліки їхньої власної однобокої економіки й давала їм можливість отримувати (через обмін чи силою) хліб та ремісничі товари. Скотарське напівкочове нас. завжди складало неспокійне оточення давніх цивілізацій. Однак тепер до їхньої войовничості додалися гарна зброя й досконала вуздечка, яка давала змогу використовувати коня у військ. справі. Саме за доби заліза з’являються кінні воїни-вершники, які одразу продемонстрували
232 ЗАЛІЗНИЙ
свою перевагу над піхотинцями та воїнами на колісницях. Відтоді аж до появи моторизованої техніки кіннота стала важливою складовою армій. Наявність кінноти давала змогу швидко долати великі простори й створювала ефект несподіванки. Рухливі, добре озброєні загони кочівників (сюнну та ін.) постійно тримали в напрузі Китай і спровокували зведення в 3 ст. до н. е. Великої Китайської стіни. Грозою давньосх. цивілізацій були массагети, кіммерійці та скіфи. Жертвою кочівників стали цивілізаційні осередки Серед. Азії — Согд і Хорезм. Зрештою, рух гунів на зх. спровокував і т. зв. Велике переселення народів, яке змело Зх. Рим. імперію, спричинило руйнування звичного способу життя на більшій ч. європ. тер. Сх. Рим. імперії і на певний час вернуло Європу до варварства.
Залізний вік. Латенська культура. Кераміка.
Нерідко завоювання кочівників супроводжувалися створенням недовговічних д-в у зонах землеробства, як-от Парфянське царство, Кушанська імперія. Завоювання єврейс. скотарськими племенами Палестини й долучення їх до землеробства привело до утворення ІзраїльськоІудейського царства. Хоча за доби заліза в давній історії України розпочинається писемний період і відомості з відповідних джерел (напр., «Історії» Геродота) наповнюють її конкретикою, пріоритетними для дослідників цього періоду є архівні джерела. За доби раннього З.в. в межах тер. України існувало три осн. світи, які різнилися способом життя, рівнем соціально-екон. розвитку й ментальністю. Поштовхом до їхнього виникнення стало як впровадження нових технологій, яке наклалося на по-
передній досвід адаптації до певних умов існування (землероби лісостепової, скотарі степової зон), так і міграційні процеси. Перший світ — це землеробське нас. лісостепової зони й Полісся. В етнічному й культ. плані воно не було однорідним (висоцька культура, Гава-Голігради культура, бондарихинська культура, найбільшим явищем була чорноліська культура). З переходом до З.в. люди отримали новий стимул для розвитку. Зовні це проявляється в урізнобарвленні посуду, розширенні асортименту металевих знарядь і прикрас, здебільшого бронз. Проте мирному життю цього нас. заважали пд. сусіди — кочівники-кіммерійці (другий світ). Щоб убезпечити себе від такого сусідства, нас. лісостепу зводить у Потясминні та Середній Наддністрянщині низку укріплених поселень і фортець, оточених земляними валами й ровами. Це коштувало великих сил і енергії, одначе, як свідчать сліди руйнації, мало рятувало від свавілля кочівників. Прив’язане до своїх ланів і домівок осіле нас. є дуже вразливим. Ситуація дещо змінилася, коли найактивніші загони кіммерійців ринули до Передньої Азії, чи то рятуючись, за Геродотом, від скіфів, що наступали зі сх., чи то під впливом чуток про багатства тамтешніх країв. Слідом за ними перенесли туди свою військ. активність і скіфи, які, хоч і стали союзниками Ассірії, не врятували її від погибелі. Приблизно в цей час — у серед. 7 ст. до н. е. — на тер. нинішньої України з’явилися греки, які заснували на сучасному о-ві Березань перший висілок — Борисфен. Вільні землі з незначною чисельністю кочового нас. привабили греків, і в 6 ст. до н. е. по узбережжю Чорного м. виникає низка грец. полісів — Ольвія, Тіра й Ніконій у Пн.-Зх. Причорномор’ї, в Криму — Херсонес Таврійський, Керкінітіда, Німфей, Феодосія, Пантікапей (див. Античні держави Північного Причорномор’я). Напруга з оселенням греків виникла лише в Криму: тут їм довелося потіснити таврів. Паралельно із розбудовою міст греки активно освоюють прилеглі до них тер. С.-г. око-
лиця (хора) Ольвії вже в 6 ст. до н. е. вздовж Пд. Бугу доходила до сучасного м. Миколаїв. Прибулі греки повинні були не лише забезпечити себе харчами, а й мати їхній надлишок для торгівлі, аби облаштувати свій побут звичними речами. Грек не уявляв своє життя без доброї їжі, театру, вина, оливкової олії, красивого посуду, тканин, скульптур. Усе це можна було замовити або придбати на ринках Греції в обмін на хліб, худобу, метали, буд. ліс, а також на рабів. Тому греки налагодили торг. контакти з місц. нас. Найвигіднішим партнером для них було землеробське нас. лісостепового Побужжя та Середньої Наддніпрянщини, яке, окрім хліба й худоби, володіло багатими сировинними ресурсами. З появою греків місц. землеробське нас. вперше отримало такий могутній додатковий стимул для розвитку, яким була зовнішня торгівля. Вперше воно зіткнулося з грец. стилем життя, з ін. світом речей — привабливих і бажаних, а також цілком доступних, особливо для місц. знаті. Завдяки обміну тут з’являються дорогі золоті прикраси, вишуканий посуд, амфори (тара для вина й оливкової олії), які супроводжують і поховання місц. князьків та аристократії. Зближення з еллінами мало й інші наслідки. Не виключено, що із середовища землеробів лісостепу походив напівлегендарний скіф. мудрець і єдиний представник варварів, якого греки зарахували до своїх мудреців, — Анахарсіс. То був «золотий вік» для нас. лісостепу. Одначе фатальною обставиною був степовий коридор, що розділяв лісостеп та узбережжя Чорного м. Військ. перевагу кочівників добре відчуло ще землеробське населення кіммерійського часу (див. Кіммерія). Тепер же воно докладає безпрецедентних зусиль, аби врятувати свою незалежність, і зводить грандіозні городища. Височенними валами й глибокими ровами обносять не лише поселення, а й велику околицю в десятки й тисячі гектарів, яка в разі навали давала притулок людям і худобі з навколишніх селищ і змогу якийсь час витримувати облогу (див., напр., Більське городище).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗАЛІЗНИЙ ВІК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
