ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ РОСІЇ, УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ, УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ДИРЕКТОРІЇ УНР ПРО ВИЛУЧЕННЯ В СЕЛЯН ХЛІБА
В умовах Першої світової війни звичайним явищем стали продовольчі реквізиції, вилучення продуктів харчування в с.-г. виробників у прифронтових губерніях України. В берез. 1917 згідно із законом Тимчасового
уряду Росії «Про передачу хліба в розпорядження держави» вводилася хлібна монополія, яка передбачала передачу всіх «лишків» продовольства д-ві за твердими, але мізерними цінами. Створене на поч. квіт. 1917 Держ. хлібне бюро та його контори на місцях вилучали в селян не тільки харч, а й землю, худобу, машини, будівлі, одяг, насіння. Нормативні положення закону Тимчасового уряду активно використовувалися й Українською Центральною Радою, і Радою міністрів Української Держави, й Директорією УНР. Так, Генеральний секретаріат Української Центральної Ради вважав хліб власністю УНР. У зв’язку з подальшим погіршенням ситуації Ген. секретаріат ініціював інтенсивні заготівлі збіжжя. Спочатку, за вказівками УЦР, справу реквізування хліба перебрали на себе земельні комітети та продовольчі к-ти, а потім — і т. зв. продовольчі загони. Незабаром до них приєдналися нім. та австро-угор. війська (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918). Для примусового відбирання хліба, м’яса, фуражу й т. ін. у розпорядження спец. комісій надавалися військ. загони. Крім того, в села, які відмовлялися здавати продовольство, не надходили мануфактура, взуття, залізо, цвяхи, шкіра, машини, гас, сірники. Всі продукти харчування, забрані в нас. будь-якими установами, крім спец. комісій, вилучалися в цих установ безкоштовно. На поч. квіт. 1918 МВС УНР наказало губернським комісарам та повітовим комісарам надавати всіляку допомогу, включно до збройної сили, районним уповноваженим і головам повітових комісій по реквізуванню в селян хліба та фуражу. Після приходу до влади гетьмана П.Скоропадського в кін. трав. 1918 було формально проголошено вільну торгівлю хлібом та ін. продуктами. Але тут же з’явився наказ мін-ва продовольчих справ, в якому вказувалося, що нас. не так зрозуміло гетьман. грамоту, що вона ніяк не скасовує держ. монополію на хліб і тверді ціни. Залишилася чинною встановлена система дозволів на
223 ЗАКОНОДАВЧІ
224 ЗАКОРДОННА
перевезення зерна залізницями й водними шляхами, яке мало відбуватися лише з відома контор та агентств Держ. хлібного бюро. Ніякі закупівлі хліба поза Держ. бюро не допускалися. В лип. 1918 з’явився закон, за яким увесь харчовий і кормовий хліб урожаю 1918, за винятком запасу, визначеного міністром продовольчих справ за погодженням з міністром земельних справ для харчування та госп. потреб сел. сімей, надходив у розпорядження д-ви й міг відчужуватися держ. продовольчими установами. На першу вимогу продовольчих органів власник хліба був зобов’язаний доповісти про кількість і місце зберігання хлібних запасів, про число осіб, які харчуються за рахунок його г-ва, про кількість власної худоби та десятин посіву. Всі «лишки» належало здати д-ві точно у встановлені строки за твердими цінами. У тих власників, які намагалися ухилитися від здавання хліба, він реквізувався за цінами, нижчими від встановлених на 30 %, а хто приховував — на 50 %. Було встановлено кримінальну відповідальність за приховування хліба. Директорія УНР законом від 9 берез. 1919 про хлібну повинність спершу дещо полегшила становище селян, але вже 15 серп. 1919 ухвалила новий закон про хлібну повинність з урожаю 1919, згідно з яким норми обов’язкової хлібоздачі підвищувалися вдвічі-вп’ятеро. Так, з 4 десятин стягувалося вже 5 пудів хліба замість 1, а з 15 — 98 пудів замість 50; з площі понад 15-ту десятину вилучався весь урожай. В осіб, які не здали продукти у визначений термін, їх відбирали без будь-якого відшкодування, а з тих, хто їх приховував, стягувався ще й штраф у 10-кратній вартості прихованого без права оскарження. Встановлювалися жорсткі покарання й за ін. дії, що перешкоджали хлібоздачі. Літ.: Мироненко О.М. Економічний колапс України і спроби його подолання у 1917—1920 pp. як пропозиція НЕПу (державно-правовий аспект). К., 1994. О.М. Мироненко.
берез. 1920 у Відні. Об’єднувала на засадах укр. націонал-комунізму ч. (кілька десятків) колиш. чл. Закордонної групи Української соціал-демократичної робітничої партії. Організаційно й ідеологічно діяла цілком самостійно від Української комуністичної партії (УКП), хоча постійно декларувала свою приналежність до неї. Гол. мета — створити в Україні потужну нац. комуніст. партію, альтернативну більшовицькій (див. Більшовики), і з її допомогою — самостійну рад. соціаліст. д-ву. Організатор і кер. — В.Винниченко, провідні чл. — В.Левинський, Г.Паламар, В.Мазуренко, Г.Піддубний. Осередки орг-ції знаходилися в Празі (Чехословаччина), Берліні (Німеччина), була також спроба створити їх у Канаді. Друкований орган — щотижнева газ. «Нова доба» (виходила у Відні). Група активно вела видавничу роботу (бл. 30 книг). Кер-во УКП від листоп. 1920 (після короткочасного перебування в УСРР В.Винниченка) всіляко намагалося відмежуватися від З.г.У.к.п., звинувачуючи її в контрреволюційності, націоналізмі та некомуністичності. Причини цього полягали в різкій публічній критиці з боку З.г.У.к.п. політики РКП(б)—КП(б)У в укр. питанні, цькуванні останніми УКП, а також прагненні З.г.У.к.п. сконсолідувати всю соціаліст. укр. еміграцію в єдиний фронт. 1921 від З.г.У.к.п. відійшли деякі її чл. (В.Мазуренко, З.Висоцький, Г.Піддубний та ін.), дехто з них невдовзі увійшов до УКП. В жовт. 1921 З.г.У.к.п. самоліквідувалася. Літ.: Винниченко В. Одвертий лист. «Комуніст», К., 1921, 14 лип.; Заява. «Нова Доба» (Відень), 1921, 22 жовт.; Юренко О. Націонал-комунізм український. В кн.: Мала енциклопедія етнодержавознавства. К., 1996. О.П. Юренко.
9 лют. 1919 рішення про відкликання з Ради народних міністрів Української Народної Республіки своїх чл. емігрували. На конф., скликаній З.г.У.с.-д.р.п. у Відні 9—13 верес. 1919, в якій брали участь В.Винниченко, Б.Матюшенко, П.Дідушок, М.Порш, В.Левинський, В.Мазуренко, С.Вікул та ін., виявилися значні розбіжності в поглядах членів групи щодо можливого устрою укр. д-ви: від встановлення рад. форми влади до парламентаризму. На Віденській конф. було заявлено про необхідність виходу соціал-демократів з уряду Української Народної Республіки. Однак чл. ЦК УСДРП, які залишалися в Україні, відкинули цю вимогу своїх віденських однопартійців, вважаючи такий крок шкідливим в умовах боротьби з денікінцями (див. Денікіна режим в Україні 1919— 1920). Після конф. ліві укр. соціал-демократи наприкінці 1919 вийшли із З.г.У.с.-д.р.п. й утворили Закордонну групу Української комуністичної партії. Після поразки визвол. змагань в Україні на еміграції опинилася нова велика група чл. УСДРП. Від поч. 1920-х рр. З.г.У.с.-д.р.п. — Закордонний к-т УСДРП очолювали І.П.Мазепа та П.Феденко. Його лідерами були також О.Козловський, В.Матюшенко, О.Бочковський, В.Старосольський, Й.Безпалко, М.Ґалаґан. К-т знаходився в Празі (Чехословаччина). Закордонний к-т УСДРП разом із закордонною делегацією Української партії соціалістів-революціонерів представляв укр. еміграцію в міжнар. житті. Закордонний к-т УСДРП входив до Соціаліст. робітничого інтернаціоналу (1923), брав участь у його конгресах. Друковані органи: «Вільна Україна» (Львів), «Соціалістична думка» (Львів—Прага, 1922—23), «Соціал-демократ» (Прага—Подєбради).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ РОСІЇ, УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ, УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ДИРЕКТОРІЇ УНР ПРО ВИЛУЧЕННЯ В СЕЛЯН ХЛІБА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
