Затверджений Всеукрревкомом 5 лют. 1920. Цим законом було офіційно призупинено політику примусового насадження в УСРР радгоспів і комун, яка на практиці зазнала повного провалу. Закон був розроблений відповідно до ухваленої в листоп. 1919 пленумом ЦК РКП(б) резолюції «Про радянську владу на Україні». Саму резолюцію написав В.Ленін після осмислення невдач рад. влади в справі комунізації українського села. В ній аграрносел. політиці КП(б)У він надав ін. спрямування, ніж те, що було визначено ухваленою в берез. 1919 програмою РКП(б). Резолюція була винесена на розгляд 8-ї конф. РКП(б) і після ухвалення набула значення загальнопарт. документа. Резолюція вимагала негайно здійснити в Україні заходи щодо: — «повної ліквідації відновленого Денікіним поміщицького землеволодіння з передачею земель безземельним та малоземельним селянам; — будування радгоспів тільки в строго необхідних розмірах, зважаючи на життєві інтереси навколишнього селянства; — полишення справи об’єднання в комуни та артілі на вільне вирішення самих селян, із су-
ворим покаранням місцевих властей за всякі спроби внести сюди основу примусу». На 8-й конф. РКП(б) між В.Леніним і головою РНК УСРР Х.Раковським спалахнула дискусія з приводу оцінки земельної політики більшовиків в Україні, здійснюваної до початку денікінської окупації (див. Денікіна режим в Україні 1919—1920). Х.Раковський визнавав тільки «деякі мимовільні помилки» укр. комуніст. парт.-рад. кер-ва в радгоспному буд-ві й наполягав на збереженні рад. госп-в у землезабезпечених повітах. «Радгоспи на селі, — заявив він, — будуть базою нашого комуністичного будівництва». Підсумовуючи в заключному слові дискусію, В.Ленін наголосив: «З приводу промови т. Раковського доводиться сказати, що коли він заявив, що радянські господарства повинні бути основою нашого комуністичного будівництва, то це неправильно. Ні в якому разі так ставити справу ми не можемо. Ми повинні визнати, що тільки дуже невелику частину культурних господарств ми повинні дати під радянські господарства, інакше ми блоку з дрібним селянством не матимемо, а нам цей блок необхідний». Закон УСРР про землю розроблявся керівниками КП(б)У за участю В.Леніна. Затверджений Всеукрревкомом, цей закон прямо забороняв органам рад. влади відводити землю під радгоспи «без цілковитої переконаності в доцільності їх створення». В кожному випадку, коли виникало питання про створення радгоспу, воно повинно було вивчатися за участю представників місц. селян. Закон визначав також принципи передачі земель безземельним і малоземельним селянам. Гол. був принцип зрівняльного розподілу. Під такий розподіл підлягала не тільки поміщицька земля, в багатоземельних сел. госп-вах (із площею понад 15 десятин) ч. землі також відрізалася, навіть якщо ці госп-ва не використовували найманої праці. Розподіл здійснювався за певною нормою в розрахунку на їдця. Норми зрівняльного поділу визначалися повітовими земельними відділами відповідно до місц. умов. Коли в тій
чи ін. місцевості «нетрудових» земель (тобто поміщицьких або сел., на яких застосовувалася наймана праця) для наділення безземельних та малоземельних селян за встановленою нормою бракувало, то землю брали з держ. фонду, якщо він існував, або від радгоспів та цукрових заводів. Внаслідок реалізації нового закону про землю кількість радгоспів в Україні скоротилася порівняно з 1919 з 1685 до 571. У розпорядженні цукрових з-дів залишилася тільки 1/3 землі, відведеної їм 1919. Літ.: Волковинський В.М., Кульчицький С.В. Християн Раковський. Політичний портрет. К., 1990; Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919—1928). К., 1996. С.В. Кульчицький.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗАКОН УКРАЇНСЬКОЇ СРР ПРО ЗЕМЛЮ 1920» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
