ЗАДУШНІ ЛЮДИ (лат. — personae miserabilis) — специфічна соціальна група зубожілого нас. доби середньовіччя. Відпущені на волю своїм паном за заповітом («за душью») колиш. холопи, шукаючи охорони й заступництва, опинялися, як правило, під опікою та юрисдикцією церкви. В пам’ятках давньорус. письменства З.л. згадуються в переліку богадільних людей у «Церковному статуті» вел. кн. київ. Володимира Святославича, що зберігся в багатьох списках і редакціях 13— 17 ст. З.л. були одним із джерел формування залежного нас. на церк. землях. Після проведення царським урядом секуляризації церк. та монастирських земель
згідно з указом імп. Катерини II від 10 квіт. 1786 всі феодально залежні селяни на цих землях були передані у відання спец. Колегії економії (див. Економічні селяни). Літ.: Древнерусские княжеские уставы. М., 1976; Юшков С.В. Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі. К., 1992. В.М. Ричка.
«соборность» в Киевской митрополии в XV—XVII веках. Варшава, 1930; Униатский архиепископ Маркиан Бялозар: Странички из истории униатской церкви в эпоху ее побед и «расцвета». Варшава, 1935; К вопросу о положении православной церкви в Польском государстве в XIV—XVII вв. Варшава, 1935. Т.С. Осташко.
на Лівобережній Україні (друга половина XVII — перша половина XVIII ст.). В кн.: Історія та історіографія України. К., 1985; Його ж. Про характер земельної власності та землеволодіння на Україні за доби пізнього феодалізму. В кн.: Історичні дослідження: Вітчизняна історія. К., 1986. О.І. Гуржій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗАДУШНІ ЛЮДИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
