ЗАДУНАЙСЬКА СІЧ — орг-ція колиш. запороз. козаків, що існувала з останньої чв. 18 ст. по 1828 у гирлі р. Дунай. Зруйнування Запорозької Січі (1775) спричинило перехід ч. запорожців на підвладну Османській імперії тер. поблизу м. Очаків, а потім — пониззя Дністра й Дунаю. На правому березі Георгіївського гирла Дунаю в с-щі Верхній Дунавець (пізніше Дунавецу-де-Сус; нині тер. Румунії) вони створили З.С. У соціальному та військ. побуті нова орг-ція здебільшого зберігала особливості Запороз. Січі, зокрема, тут також не було кріпацтва. Це стало одним з гол. чинників частих утеч сюди селянкріпаків з України та Росії, солдатів рос. армії, тих чорномор. козаків, які не бажали переселятися на Кубань. Осн. масу нас. Січі складали козаки середнього достатку й бідні. За різними даними, на межі 18—19 ст. нас., яке підлягало юрисдикції З.С., становило від 15 до 20 тис. осіб. До З.С. належали 3 слободи, в яких оселялися одружені запорожці і взагалі сімейні люди, які юридично не належали до козацтва. Нас. в цих слободах звалося райєю (як усе християн. нас. Туреччини). Внаслідок цього такі слободи отримали назву запороз. або козац. райї, яка мала бл. 150 дворів Задунайської Січі з її землями й користувалася досить значною автономією. Земля, що відводилася їй, звільнялася від податків з г-ва. Козаки займалися землеробством, скотарством, рибальством, торгівлею. Вони не сплачували податків і не виконували ніяких повинностей, окрім військ. Остання була досить обтяжливою: задунайці зобов’язані були брати участь у походах турец. військ, у т. ч. в каральних
Д.Ю. Загул.
196 ЗАДУШНІ
експедиціях проти болгар, греків і сербів, які боролися за свою незалежність; воювати на боці Туреччини проти Російської імперії в рос.-турец. війнах кін. 18 — поч. 19 ст. Турец. уряд надавав задунайцям т. зв. кормові гроші, що складалися з платні та продовольства. На З.С. приймали будь-яку людину, незважаючи на колиш. провини, соціальний стан, віросповідання. Проте існували певні обмеження: турец. уряд заборонив приймати на Січ мусульман. Нац. склад З.С. був строкатим: українці, росіяни, болгари, молдовани, волохи, греки, серби та ін. Більшість складали українці й росіяни. Вся адм., суд., військ. влада належала старшині. До неї входили: кошовий отаман, писар, осавул, драгоман (перекладач). За турец. регламентом кошовий отаман мав звання двобунчужного паші. Писар і осавул допомагали кошовому в управлінні. З турец. чиновниками кошовий отаман мав вести переговори лише через драгомана. При кошовій старшині перебував турец. «повірений у справах» для повідомлення про рішення турец. уряду, нагляду за
політ. ситуацією і збору податків, якщо задунайці займалися г-вом за межами козац. тер. Січ налічувала 38—40 куренів. Курінна старшина складалася з курінного отамана та хорунжого. Кожен курінь мав свій прапор (байракзначок червоного сукна з білим півмісяцем і 6 зірками). Уся старшина обиралася на козац. раді, яка збиралася щороку. Прапор, печатка, бунчук, пернач, топуз (рід кинджала) складали клейноди (див. Клейноди козацькі) З.С. Рос. імперія постійно вимагала від турец. уряду ліквідації З.С. Вона домагалася від Туреччини переселити задунайців подалі від рос. кордонів, надавала пільги й оголошувала амністію тим задунайцям, які перейдуть на бік росіян. На поч. 19 ст. ч. козаків З.С. перейшла до Росії, з них сформували Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо, інші переселилися на землі Чорноморського козацького війська, а треті осіли в Бессарабії, де сформували Дунайське козацьке військо (1828). Наприкінці 20-х рр. 19 ст. внаслідок соціально-екон. кризи в З.С., розладів всередині козацтва, вимог уряду Туреччини бра-
ти участь у придушенні нац.-визвол. повстання в Греції 1821—29 і в рос.-турец. війнах відбувся перехід переважної більшості задунайців до Рос. імперії. Під час російсько-турецької війни 1828— 1829 ч. мобілізованих Туреччиною задунайців пішла до Сілістрії (пн.-сх. ч. Болгарії), а інші на чолі з кошовим отаманом Й.Гладким 30(18) трав. 1828 перейшли Кілійське гирло Дунаю, увійшли до Ізмаїльського порту й приєдналися до рос. армії. Вони взяли участь у боях проти Туреччини, зокрема в переправі через Дунай рос. армії, штурмі фортеці Ісакча (нині місто в Румунії). Після закінчення війни царський уряд сформував із задунайців Азовське козацьке військо. Козаків, які прийшли в Сілістрію, турец. влада роззброїла і відправила у в’язницю до Стамбула, згодом звільнила, і вони вернулися в Дунайську дельту, на землі колиш. Січі. Ч. нас. З.С. оселилася в різних містах та с-щах Добруджі, а ч. вирізали турки після переходу Й.Гладкого на бік росіян. Історія З.С. відображена в нар. піснях, літ. та музиці. Образи козаків-задунайців відтворено в опері С.Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм». Літ.: Кондратович Ф. Задунайская Сечь. «Киевская старина», 1883, т. 1, № 1, 2, 4; Рябінін-Скляревський О. Кінець Задунайської Січі. «Україна», 1929, кн. 36; Голобуцкий В.А. О социальных отношениях в Задунайской Сечи. «Исторические записки», 1949, т. 30; Бачинський А.Д. Задунайська Січ. 1775—1828. Одеса, 1998. О.А. Бачинська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗАДУНАЙСЬКА СІЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
