ЖУКОВ Георгій Костянтинович (01.12(19.11).1896—18.06.1974) — рад. військ. діяч. Маршал Рад. Союзу (1943), чотириразовий Герой Рад. Союзу (1939, 1944, 1945, 1956), Герой Монгол. Нар. Республіки (1969), двічі кавалер вищого військ. ордена «Перемога» (1944, 1945). Н. в с. Стрєлковка (нині село Калузької обл., РФ). Учасник Першої світової війни в чині унтер-офіцера, кавалер двох Георгіївських хрестів. Від 1918 — у Червоній армії (див. Радянська армія), командир взводу, згодом — командир ескадрону. Брав участь у боях проти військ О.Колчака, А.Денікіна, П.Врангеля та в придушенні сел. повстання О.Антонова, за що нагороджений орденом Червоного Пра-
пора (1922). У період 1922—39 пройшов шлях від командира полку до заст. команд. військ. округу. Закінчив кавалерійс. курси (1920), курси вдосконалення комскладу кавалерії (1925), курси вдосконалення вищого начскладу (1930). 1939 командував 1-ю армійською групою, яка спільно з військами МНР розгромила осн. сили япон. 6-ї армії на р. Халхін-Гол. 1940 — команд. військ Київ. особливого військ. округу, в січ.—лип. 1941 — нач. Генштабу і заст. наркома оборони СРСР. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 — чл. Ставки Верх. Головнокомандування, заст. Верховного Головнокомандувача, 1-й заст. наркома оборони. Як нач. Генштабу відповідальний за поразку в літній кампанії 1941, як представник Ставки — за розгром Південно-Західного фронту. На посадах команд. фронту і координатора дій фронтів брав участь як у багатьох переможних (Ленінгр. оборонна операція 1941, битва під Москвою 1941— 1942, Сталінградська битва 1942— 1943, Курська битва 1943, битва за Дніпро 1943, ПроскурівськоЧернівецька наступальна операція 1944, Білоруська наступальна операція 1944, Вісло-Одерська наступальна операція 1945), так і в невдалих операціях РСЧА (Ржевсько-Вяземська (втрати — 776 889 осіб), Ржевсько-Сичовська (втрати — 193 683 особи) операції 1942 та Ржевсько-Вяземська операція 1943 (втрати — 138 577 осіб)). Як полководець характеризувався прямолінійністю рішень, жорстокими методами підтримання дисципліни, добивався виконання оперативних завдань будь-якою ціною й відзначався недбалим ставленням до людських втрат, через що серед солдатів отримав прізвисько «катафалк». 8 трав. 1945, від імені Верховного Головнокомандування СРСР, прийняв капітуляцію нацистської Німеччини, 24 черв. 1945 приймав парад Перемоги в Москві. Після війни — команд. Групи рад. військ та Рад. військ. адміністрації в Німеччині (1945—46), команд. Сухопутних військ і заст. міністра ЗС (1946). 1946 понижений у посаді до команд. військ Одес. військ. округу (від 1948 — команд. Уральського військ. округу) через підтримані Й.Сталіним звинувачення в над-
мірних амбіціях, у приписуванні собі керівної ролі у війні та привласненні трофейного майна. Після смерті Й.Сталіна — 1-й заст. міністра оборони (1953), міністр оборони і чл. Президії ЦК КПРС (1957). Підтримав М.Хрущова в змові проти Л.Берії (1953) та протистоянні з групою В.Молотова, Л.Кагановича, Г.Маленкова (1957). 1954 під його кер-вом відбулися сухопутні навчання на Тоцькому полігоні із застосуванням атомної бомби, в результаті яких від променевої хвороби загинуло бл. 30 тис. військовослужбовців. 1957 знятий з посади міністра через звинувачення в насаджуванні власного культу особи й спробі вивести ЗС з-під парт. контролю, 1958 відправлений у відставку. П. у м. Москва, похований на Красній площі біля Кремлівської стіни. Тв.: Воспоминания и размышления, т. 1—2. М., 2002. Літ.: Шикман А.П. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. М., 1997; Залесский К.А. Вожди и военачальники третьего рейха: Биографический энциклопедический словарь. М., 2000; Соколов Б.В. Неизвестный Жуков: портрет без ретуши в зеркале эпохи. Минск, 2000. І.І. Дерейко, О.Є. Лисенко.
(1894—1911), дійсний чл. Наукового товариства імені Шевченка (1910). Досліджував історію церк. життя в Україні 17 ст. та участі в ньому укр. шляхти та козацтва. Знайшов та опублікував «Протестацію» (1621) укр. правосл. ієрархії, що була адресована до вального сейму й всієї Речі Посполитої в справі утисків над православ’ям. У праці «Сеймовая борьба православного западно-русского дворянства с церковной унией» Ж. подає огляд боротьби правосл. укр. й білорус. громади проти реліг. утисків від початку 17 ст. й до смерті короля Сигізмунда III Ваза. М.Грушевський високо оцінив його працю, відзначивши, що вона «стала однією з найбільш цінних вкладок в історію цієї боротьби і багатством фактичним, старанним аналізом подій і новим джереловим матеріалом без сумніву значно посунула нашу знайомість з цією добою» (Оцінка праці Ж. М.Грушевським в «Записках Наукового товариства імені Шевченка», т. 113). Тв.: Кардинал Гозий и польская церковь его времени. СПб., 1882; Запорожские гетманы Бородавка и Сагайдачный в своих последних церковных и политических делах. «Христианское чтение», 1906, январь; Архиепископ Мелетий Смотрицкий в Вильне в первые месяцы своей хиротонии. Там само, 1906, апрель—май; Убийство Иосифа Кунцевича. Там само, 1907, сентябрь; Протестация митрополита Иова Борецкого и других западнорусских иерархов, составленная 28 апреля 1621 г. СПб., 1909; Сеймовая борьба православного западнорусского дворянства с церковной унией (до 1609). СПб., 1903—12. Вып. 1—6. Вып. 1: 1609—1614 гг. СПб., 1903; Вып. 2: (1615—1619 гг.). СПб., 1904; Вып. 3: (1620—1621 гг.). Восстановление иерархии. СПб., 1906; Вып. 4: (1623—1625 гг.). 1908; Вып. 5 : (1625—1629). СПб., 1910; Вып. 6: (1629—1632 гг.). СПб., 1912; Киевский собор 1629 г. «Христианское чтение», 1911, январь; Религиозно-церковный элемент в казацком восстании 1630 года (под предводительством Тараса). Там само, 1911, июль—август; Материалы для истории Киевского и Львовского соборов 1629 г. «Записки Петербургской духовной академии», 1911, т. 8. Літ.: Дорошенко Д. Огляд української історіографії. Прага, 1923. П.В. Голобуцький.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Жуков Георгій Костянтинович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
