ЖОЛКЕВСЬКИЙ (то»kiewski) Станіслав (1547—07.10.1620) — військ. та політ. діяч Речі Посполитої. Н. в м-ку Турянець, поблизу м. Львів. Походив зі старовинного шляхетського роду герба «Любич», родинним гніздом якого було м. Винники (з 1603 — Жовква). Військ. кар’єру розпочав за панування короля Стефана Баторія. Брав участь у Ліщі Княжі Байраки, а 29(19) квіт. отаборився на правому березі лівого рукава верхів’я р. Жовті Води (нині р. Жовта, прит. Інгульця, бас. Дніпра), південніше сучасного с. Пахарівка Олександрійського р-ну Кіровогр. обл. Опівдні авангард українськокримського війська розпочав Ж.б., завдавши поразки 6 польс. корогвам. Пізніше з табором підійшов Б.Хмельницький. Проведений 30(20) квіт. штурм ворожих позицій через відсутність артилерії (у розпорядженні українців налічувалося 3 гармати малого калібру) провалився. Вранці 1 травня (21 квітня) жовніри вибили козаків із шанців, викопаних біля польс. табору. Зазнавши невдачі, Б.Хмельницький відмовився від наступальних дій і розпочав облогу польс. табору. 12(02) трав. до нього приєдналися 4 козац. полки, які після захоплення Січі повстали проти старшини, перебили драгунів і вирушили на допомогу гетьманові. Наступного дня на його бік перейшли реєстровики з польс. табору. С.Потоцький вступив у переговори з Б.Хмельницьким і Тугай-беєм, які велися з кожним окремо. 14(04) трав. за домовленістю з Б.Хмельницьким він віддав артилерію та залишки пороху, отримавши за це дозвіл на безпечний відступ до Крилова (нині м. Світловодськ). Однак, оскільки переговори С.Потоцького з Тугай-беєм 15(05) травня зірвалися, відновилися воєн. дії. До вечора українці оволоділи частиною шанців і королів. знаменом. Уночі жовніри під захистом табору вирушили до Крилова. Спроби татар розгромити їх зазнали невдачі. Ранком 16(06) трав. татарам на допомогу прибули українці, які атакували противника в одному з вибалків при виході з Княжих Байраків і завдали йому нищівної поразки. Блискуча перемога дала змогу Б.Хмельницькому продовжити наступ на осн. сили М.Потоцького. Літ.: Голобуцкий В.А. Освободительная война украинского народа под руководством Хмельницкого 1648—1654 гг. М., 1954; Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький. Львів,
С. Жолкевський.
Пам’ятник героям визвольної війни українського народу 1648—1654 років у м. Жовті Води Дніпропетровської області. 1991.
Станіслав Жолкевський під Цецорою. Гравюра роботи худож. Ю. Коссака. 19 ст.
168 ЖОЛКІВ
В.М. Жолобов.
вонській війні 1558—1583, насамперед у боях під Полоцьком (нині місто Вітебської обл., Білорусь), Великими Луками, Псковом (обидва нині міста Псковської обл., РФ), Торопцем (нині місто Тверської обл., РФ), у поході (1577) на Гданськ (нині місто в Польщі). Під час міжкоролів’я підтримав кандидатуру Сигізмунда III Ваза, давши відсіч прихильникам австрійс. принца Максиміліана під Бичиною (1587, нині Польща). Був королів. секретарем, пізніше — гетьманом польним коронним (1588—1613), львів. каштеляном (1590—1608), київ. воєводою (1608—18), старостою (див. Староство) барським, кам’янецьким, грубешівським, яворівським, рогатинським, калуським, гетьманом великим коронним (од 1613) і великим канцлером коронним (од 1617). Братом Ж., імовірно, був Адам Жолкевський (п. 1615) — коронний обозний упродовж 1610—15, рогатинський староста (1613—15). Ж. був кер. каральної кампанії Речі Посполитої, спрямованої на жорстоке придушення Наливайка повстання 1594—1596, зокрема, він розгромив повстанців поблизу Лубен на р. Солониця (прит. Сули, бас. Дніпра, див. Солоницька оборона 1596) і захопив у полон С.Наливайка. Протягом 1601—02 очолював війська Речі Посполитої, які воювали проти шведів в «Інфлянтах» (нині — тер. Естонії, Латвії). Під його началом були запорожці з гетьманом С.Кішкою, пізніше — І.Куцковичем. Ж. — один із кер. королів. війська, яке розбило під Гузовим (6 лип. 1607, нині м-ко Гузув поблизу Варшави) «рокошан» (див. Рокош) — повстанців Я.Зебжидовського, котрі виступили проти Сигізмунда III Ваза. У верес. 1609 вирушив у похід проти Рос. д-ви.; у лип. 1610 дощенту розбив учетверо більше рос. військо під Клушиним, взяв у полон воєводу кн. Дмитра Івановича Шуйського, брата царя Василія Івановича Шуйського. Завдяки дипломатичному хисту Ж. частина рос. бояр перейшла на його бік, відкрила брами Москви і згодилася визнати новим царем королевича Владислава (згодом — польс. король Владислав IV Ваза). Цар Василій Іванович Шуйський був повалений. Отримавши звістку про те, що
Надгробний пам’ятник родині Жолкевських. Костел св. Лаврентія. Жовква. 1623—1636.
сам Сигізмунд III хоче стати рос. царем, Ж., розуміючи, наскільки мало шансів для успіху поляків у Москві, покинув рос. столицю, прихопивши з собою Василія Івановича Шуйського та його братів — рос. бояр Дмитра та Івана. За цей похід Ж. отримав 1613 уряд (посаду) гетьмана великого коронного. З осені 1612 боронив подністровські кордони Речі Посполитої від Османської імперії, уклав під Хотином мир з молдов. господарем Стефаном Томшею (18 жовт. 1612). 1614 видав дочку Катерину (п. 1615) за свого сподвижника — майбутнього великого коронного гетьмана С.Конецпольського. 23 верес. 1617 уклав у м-ку Буша (нині село Ямпільського р-ну Він. обл.) мирну угоду з Туреччиною на досить невигідних умовах, після чого виступив проти козаків, а 28 жовт. після переговорів підписав компромісну Вільшанську угоду 1617, піддану гострій критиці як польс. шляхтою, так і укр. козацтвом. 17 жовт. 1619 змусив козаків піти на підписання тяжкої для них Роставицької угоди 1619. Ж. був визначним полководцем, який добре знав сильні і слабкі сторони противника, майстром атаки й оборони, умілим дипломатом. Під кінець життя
мав великий вплив на політ. життя Речі Посполитої, з волі короля володів 9 староствами, 13 містами, 159 селами. Але водночас Ж. не міг уже втримувати в покорі запорожців, ефективно протидіяти ординським наскокам, як-от ногайців мурзи Кантеміра (див. Білгородська орда) 1619. Під час чергової війни Ж. заглибився на тер. Молдови й зазнав тяжкої поразки від турец.татар. військ Іскендер-паші у Цецорській битві 1620 на берегах р. Прут (прит. Дунаю) 19 верес. Під час відходу, відбиваючися від ворожих сил, Ж. загинув на березі р. Дністер навпроти Могилева (7 жовт. 1620; нині м. МогилівПодільський). Син Ж. Ян помер бездітним 1623, і величезна спадщина Ж. дісталася його старшій дочці Софії, яка вийшла заміж за магната Яна Даниловича. Ж. залишив по собі значну епістолярну й мемуарну спадщину, яка є важливим джерелом з історії України, особливо історії запороз. козацтва кін. 16 — поч. 17 ст. Тв.: Pisma. Lwоw, 1861; Pocztek i progres wojny moskiewskiej. Warszawa, 1966. Літ.: Prochaska A. Hetman Stanis»aw то»kiewski... Warszawa, 1927; Podhorodecki L. Stanis»aw Koniecpolski ok. 1592—1646. Warszawa, 1978; Грушевський М. Історія України-Руси, т. 7. К., 1995; Леп’явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. Чернігів, 1996. Ю.А. Мицик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЖОЛКЕВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
