ЖИВОТКО Аркадій Петрович (1890 — червень 1948) — громад. та політ. діяч, педагог, дослідник історії укр. преси, книгознавець. Н. на Воронежчині. Закінчив Петерб. ун-т (1917). У цьому ж році став активним діячем Української партії соціалістів-революціонерів, обирається чл. Української Центральної Ради від Воронезької губернії й головою управи м. Острогозьк (нині місто Воронезької обл., РФ). 27 жовт. 1917 на земському зібранні з порядком денним «Питання про приєднання Острогозького повіту до Української Народної Республіки, згідно з III Універсалом Центральної Ради» (див. Універсали Української Центральної Ради), виступає основним доповідачем. 1918 разом з урядом УНР перебуває в м. Кам’янець-Подільськ
(нині Кам’янець-Подільський), виконує обов’язки секретаря газети «Життя Поділля». Тоді ж у місц. пресі друкує низку статей, присвячених дитячій літ. Активно співпрацює з міністром освіти УНР, першим ректором Кам’янець-Подільського державного українського університету І.Огієнком. Після 1919 перебуває в м. Кременець на Волині (у той час Волинь була під владою Польщі); викладає в дитячому притулку та працює урядовцем. Від 1923 у Чехословаччині читає лекції в Українському високому педагогічному інституті імені М.Драгоманова на кафедрі педагогіки в Празі (нині столиця Чехії), деякий час мешкав у м. Ужгород; від 1930 знову в Празі — референт Укр. істор. кабінету, а згодом його керівник, активний чл. Т-ва укр. письменників і журналістів, друкує статті літературознавчого, книгознавчого та істор. характеру в періодичних вид.: «Наша культура», «Дзвони», «Краківські вісті» та ін. На межі воєнних 30— 40-х рр. працює над своєю головною темою — історією української преси. В Празі виходять його праці «Преса Підкарпатської України» (1940), «Острогожчина: осередок Подоння» (1942), «Подонь. Українська Вороніжчина в культурному житті України» (1943). З наближенням рад. військ до Праги (трав. 1945), щоб не потрапити до рук НКВС, разом з жінкою виїздить до м. Плзень, а в червні 1945 опиняється в таборі для переміщених осіб «Лягарде», який у серп. 1945 був переведений в американську окупаційну зону до нім. м. Ашаффенбург. З початком діяльності в м. Регенсбург переведеного з Праги Українського технічно-господарського інституту читає там курс «Історії української преси». П. у м. Прага. Дружина Ж. — Олександра Животко-Чернова — автор споминів «Думи мої» (Нью-Йорк, 1971) — після смерті чоловіка перебралась до США, де в 1950—60-х рр. співробітничала з укр. часописами. П. 1968. Тв.: Наше рідне. Острогожськ, 1917; Казки і квіти. «Освіта» (Кам’янець-Подільський), 1919, № 3; Промінь. Збірничок для праці з дітьми в дошкільних закладах і родинах. Катеринослав—Лейпциг, 1922; Українське питання в поглядах представників російської суспільної думки XIX ст. «Наша культура» (Варшава),
149 ЖИВОТКО
150 ЖИВОТОВСЬКИЙ
1935, кн. 8; 1936, кн. 2(11); С.Петлюра — журналіст. «Українські вісті» (Новий Ульм), 1946, № 4, ч. 19; Історія української преси. Мюнхен, 1989—1990; К., 1999. Літ.: Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами, ч. 1. Прага, 1942; Голобуцький П. Українське книгознавство в діаспорі. «Науковий збірник Українського Вільного Університету», серія: Наукові збірники, т. 17. Мюнхен— Львів, 1995; Тимошик М. Аркадій Животко як громадський діяч, журналіст і учений. В кн.: Животко А. Історія української преси. К., 1999. П.В. Голобуцький.
химович. В кн.: Русский биографический словарь, т. 7. Пг., 1916; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко: Огляд життя і діяльності. Нью-Йорк, 1985. В.М. Горобець.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЖИВОТКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
