ЄРОШЕВИЧ Петро Костянтинович (04.07.1870 — після 1945) — військ. діяч, генерал-поручник Армії Української Народної Республіки. Н. на Полтавщині. Закінчив Полтав. кадетський корпус (1888), Михайлівське артилер. уч-ще (1891), Миколаївську акад. Генштабу (1898; обидва в м. Санкт-Петербург). Учасник китайс. кампанії 1900—01, російсько-японської війни 1904—1905, Першої світової війни. Після утворення Української Центральної Ради взяв участь в українізації 11-го армійського корпусу рос. армії. Від берез. 1918 — командир 12-ї піх. д-зії 2-го Подільського армійського корпусу в стадії формування. Підтримав протигетьманське повстання 1918. Од 1919 — командир Волин. групи військ, Пн. д-зії на денікінському фронті (див. А.Денікін). 1920 виконував обов’язки заст. військ. міністра, був гол. інспектором Армії УНР. Після інтернування армії в Польщі з 1921 перебував у Ченстохові, по ліквідації таборів оселився в Томашові-Мазовецькому (нині м. Томашув-Мазовецькі). Автор військ. спогадів. 1945 заарештований органами НКВС, вивезений до СРСР. Подальша доля невідома. Літ.: Список Генерального штаба на 1912 г. СПб., 1912; За державність, зб. 8. Варшава, 1938; Колянчук О. та ін. Генералітет українських визвольних змагань. Львів, 1995; Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. 1917—1921 рр. К., 1995. К.Є. Науменко.
Британія; 1912). 1907—12 працював в оркестрі сліпих, їздив із концертами по великих містах Російської імперії. 1914—23 жив, навч. і працював у Японії, Таїланді, Бірмі, Індії, Китаї. 1917 — дир. школи сліпих у м. Маулмейн. Викладав есперанто в Шанхайському (від 1921) та Пекінському (від 1922) ун-тах. 1923—24 подорожував Європою. 1923 на 15-му Міжнар. конгресі есперантистів у Нюрнберзі (Німеччина) одержав 1-шу премію за читання власного вірша «Віщування циганки». Від 1924 — викладач Комуніст. ун-ту трудящих Сходу. Водночас брав активну участь в організації навчання сліпих. 1929 вирушив на Чукотку (істор. регіон на пн. сх. сучасної РФ). Вивчав побут та фольклор чукчів, писав оповідання, казки, вірші. 1927— 32 працював у Центр. управлінні Всерос. т-ва сліпих. 1934—45 жив у Туркменії. Працював директором першого в республіці дитячого будинку-інтернату для сліпих. 1934 розробив туркменську абетку для сліпих. 1945—48 викладав англійську мову для незрячих у Москві. Від 1950 — викладач іноз. мови в школі для незрячих у Ташкенті.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЄРОШЕВИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
