ЄРЕСІ (від грец. бlсеуйт — особливе віровчення) — реліг. течії, що заперечують догмати та орг. форми панівної церкви. В минулому представники єретичних вчень зазнавали гонінь і репресій з боку панівної церкви і влади. Є. в християнстві поділяються на ранньохристиян. (аріани; див. Аріанство), ебіоніти, монтаністи, докети тощо) і доби середньовіччя. Останні, у свою чергу, — на Є. раннього середньовіччя (павликіани, богомили (див. Богомильство), катари, вальденси) та Є. 14—16 ст. (таборити, апостольські брати, анабаптисти; див. Анабаптизм). Усіх їх об’єднує антиклерикальна (див. Антиклерикалізм; для Зх. та Центр. Європи) і антифеод. спрямованість. У Пн.-Зх. та Пн.-Сх. Русі 14—15 ст. найбільшого поширення набули єретичні рухи стригольників, ожидовілих, а в Україні 16 — поч. 17 ст. — рух социніан (див. Социніанство). Середньовічні Є. стали безпосереднім джерелом Реформації. Вчення М.Лютера (див. Лютеранство) і Ж.Кальвіна виникли як особливі віровчення стосовно католицизму, але катол. церква не спромоглася їх придушити, й протягом 16 ст. вони оформилися в протестантизм. Згодом з’явилися Є. вже щодо самого протестантизму там, де він став панівною конфесією. Деякі протестантські теологи трактують Є. як вияв вільнодумства, творчого духу в релігії та к-рі, а самих вільнодумців визнають новаторами та революціонерами. В.М. Мордвінцев.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЄРЕСІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
