ЄМІЛЬЧИНЕ (до кін. 19 ст. — Мижиричі, до 1944 — Емільчино) — с-ще міськ. типу Житомирської області, райцентр. Розташов. на березі р. Уборть (прит. Прип’яті, бас. Дніпра), за 23 км від залізничної ст. Яблунець. Нас. 7,3 тис. осіб (2004). Згадується в актових Житомир. гродських книгах під 1585 як маєтність кн. В.-К.Острозького. Від 1796 — м-ко НовоградВолин. пов. Волинської губернії. Від 1923 — райцентр. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 під час гітлерівської окупації (від 2 лип. 1941 до 3 січ. 1944) довкола Є. діяли кілька підпільних груп, партизан. з’єднання під командуванням М.Наумова. 638 ємільчинців воювали на фронтах, у партизан. загонах, 262 — загинули. В Є. встановлено пам’ятники на братських могилах рад. воїнів, партизанів, жертв фашизму (1965, 1973, 1975). На пн. від селища — курган 10—12 ст. Літ.: Залесский И.А. В партизанских краях и зонах. М., 1962; Наумов М.І. Степовий рейд. К., 1964. Є.М. Скляренко.
прит. р. Міус. Залізнична ст. Нас. 98,8 тис. осіб (2004). Перші поселення на тер. міста виникли наприкінці 18 ст. Саме місто засноване 1883 у зв’язку з відкриттям кам’яновугільної шахти й буд-вом металургійного з-ду Рос.-бельг. металургійним т-вом. З-д вступив у дію 1897 і отримав назву «Петровський». З-д, побудований 1858 на р. Садки (названий на честь імп. Петра I), стали називати «Старопетровський». С-ща, що виросли навколо з-ду і рудників, 1898 були об’єднані і названі ім’ям одного із засн. металургійного АТ — Ф.Єнакієва. 1905 робітники Є. брали участь у Горлівському збройному повстанні 1905. У роки пром. піднесення, після 1907, біля міста були збудовані коксохімічний, цегельний, пивоварний з-ди. Петровський металургійний з-д посідав 3-тє місце за обсягом вир-ва серед з-дів Пд. Російської імперії. 1923—59 — райцентр. Від 1925 — місто. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 місто було окуповане гітлерівцями з 1 листоп. 1941 до 3 верес. 1943. Окупанти розстріляли 900 осіб, а 10 тис. вивезли до Німеччини на примусові роботи. Нині місто входить до складу Горлівсько-Єнакіївського пром. вузла. Провідні галузі пром-сті: металургійна, вугільна, хімічна. Під охороною д-ви перебувають пам’ятні місця, пов’язані з життям і діяльністю вчених-металургів М.Курака, І.Бардіна; двічі Героя Рад. Союзу льотчикакосмонавта Г.Берегового; шахтаря М.Ізотова. Літ.: Арутюнов И.М. Енакиево: Путеводитель. Донецк, 1969; ІМіС УРСР. Донецька область. К., 1970; Арутюнов И.М., Яковенко А.Н. Енакиево: Путеводитель. Донецк, 1983; Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. К., 1987. Т.Ф. Григор’єва.
Ф. Єнакієва — Єнакієве). На поч. 20 ст. на заводі діяло кілька доменних печей, 3 бесемерівські конвертори, блюмінг, рейкобалковий прокатний стан, допоміжні майстерні. Обслуговувався кам’яновугільними копальнями «Вєровка», «Нар’євка», «Бунге», що мали з ним залізничне сполучення. Випускав різного роду чавунне й сталеве литво. Тут працювало бл. 3,5 тис. робітників. У листоп.—груд. 1917 націоналізований більшовиками. Від верес. 1921 — у складі держ. тресту «Південсталь», тоді ж перейменований на Є.м.з. У період з 1922 по 1940 з-д було розширено й реконструйовано. Після визволення Єнакієвого від гітлерівської окупації (див. Велика вітчизняна війна Радянського Союзу 1941— 1945) з-д відбудовано (осінь—зима 1943). 1964 на з-ді вперше у світ. практиці здійснено охолодження азотом стовпа шахти доменної печі. Сьогодні Є.м.з. виготовляє складні марки сталі, офлюсований агломерат, екон. профілі прокату. Літ.: Петровские, Макеевские, Юзовские заводы и рудники Югостали в 1921 г. Енакиево, 1922; Бардин И.П. Жизнь инженера. М., 1939; Купрін О.І. Молох. К., 1952; Середенко М.М. Чорна металургія України. К., 1957; Исследование металлов в жидком и твердом состояниях. М., 1964. О.М. Машкін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЄМІЛЬЧИНЕ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
