ЕТНОГРАФІЧНІ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ (Демографічний аспект) — див. Етнічні українські землі. ЕТНОГРАФІЯ — див. Етнологія. ЕТНОЛОГІЯ, етнографія, народознавство — наука про етнокульт. розмаїття людства. Досліджує походження різних народів, їхню етнічну історію, розселення, особливості побуту та к-ри, етнопсихологічну своєрідність. Для позначення цієї науки вживаються як синоніми терміни «етнологія» (грец. f нпт — народ — і — льгпт — слово, вчення), «етнографія» (від грец. f нпт — народ — і гсЬцщ — пишу, що дослівно означає народопис) та «народознавство». Першим, ще на поч. 17 ст., був запроваджений термін «етнографія». У 18 ст. з’явилася низка видань, у т. ч. журналів, назви яких містили саме цей термін. Проте він не набув поширення. Термін «етнологія» ввів до наук. обігу 1784 А.Шаванн. Завдяки роботам франц. фізика А.-М.Ампера (кін. 20 — поч. 30-х рр. 19 ст.), який розробив схему класифікації «антропологічних» (гуманітарних) наук і виокремив «етнологію» як самостійну дисципліну, а «етнографію» подав як розділ «етнології», термін «етнологія» закріпився в науковому лексиконі як основний. Етнологія як самостійна наука утверджується в західноєвроп. країнах на поч. 2-ї пол. 19 ст. В Німеччині вона розвивалася в рамках порівняльних досліджень
неєвроп. народів, що отримали назву «фолькеркунде» («V`lkerkunde»), та в рамках вивчення к-ри власного народу, яке (вивчення) іменувалося «фолькскунде» («Volkskunde»). Під впливом німецької етногр. традиції подібне розмежування народознавчих студій має місце в Швеції та Норвегії. В Австрії та Німеччині терміни «фолькскунде» та «фолькеркунде» залишаються в широкому вжитку й донині. В романомовних країнах еквівалентом «фолькскунде» виступає словосполучення «народні традиції», а в низці країн — термін «фольклор». На слов’ян. землях поряд з термінами «етнографія» та «етнологія» як їх синоніми вживаються терміни: «народознавство» (укр.), «narodopis» (словац., словенський), «народоведение» (рос.), «ludoznawstwo» (польс.) тощо. В СРСР після наради етнографів 1929, яка класифікувала етнологію як «буржуазний сурогат суспільствознавства», що протистоїть марксистській соціології, в широкому вжитку впродовж наступного півстоліття використовувався лише термін «етнографія». В Україні в різні періоди превалював той або ж той із термінів «етнологія», «етнографія», «народознавство». Це визначалося різними чинниками — впливом європ. наук. шкіл, політ.-ідеологічним тиском, наявністю нац. державності. При цьому етнографію інколи тлумачили як науку описову, а етнологію — як теор. дисципліну. Проте таке розмежування було досить умовним. На сучасному етапі розвитку народознавчих студій в Україні термін «етнологія» вживається переважно для означення заг. народознавства (стосовно досліджень про походження та етнічні особливості народів світу); а термін «українська етнографія» — укр. народознавства (стосовно досліджень про етногенез та культ.-побутову своєрідність укр. етносу). На поч. 19 ст. в англомовних країнах етнологію як науку, що, за тамтешнім визначенням, досліджує людину та людство, включили до системи антропологічних знань. Це спричинилось до того, що на сучасному етапі по-
бутує уявлення, нібито соціальна антропологія (яка отримала найбільше поширення у Великій Британії) та культ. антропологія (яка оформилася переважно в США) є аналогами етнології. Ці дисципліни й справді мають подібність, передусім за об’єктом дослідження, яким є народи. Але якщо виходити з того, що специфіка науки визначається не лише специфікою її об’єкта, а й особливостями відображення, понятійного конструювання відповідного об’єкта, то стають очевидними відмінності між цими науками. Предметом етнології є виявлення та вивчення тих властивостей і компонентів етносу, що є етновизначальними, тобто такими, що, з одного боку, об’єднують усіх членів етносу в одне ціле, а з другого — зумовлюють міжетнічне розмежування. Це гол. чин. традиційно-побутові компоненти к-ри, а також мовні та деякі ін. чинники. Актуальними завданнями сучасної етнології є вивчення к-р різних народів, реконструкція етнічних особливостей їхнього минулого (на основі досліджень т. зв. культ. пережитків), дослідження новітньої культ.-побутової сфери життя, міжетнічних та етнічних процесів, нац. ментальностей і етнічних самоідентифікацій тощо. Літ.: Ковалівський А. Етнографія та етнологія. «Червоний шлях», 1925, кн. 10; Ріве П. Вивчення людини. (Антропологія). «Первісне громадянство та його пережитки на Україні», 1928, вип. 1; Копержинський К. До систем часу у слов’ян. Там само, 1928, вип. 2—3; Грушевська К. До взаємин між загальним і спеціальним народознавством. Там само; Кагаров Є. Завдання та методи етнографії. «Етнографічний вісник», 1928, № 7; Токарев С.А. История зарубежной этнографии. М., 1978; Бромлей Ю.В. О предмете культурно-социальной антропологии и этнографии в трактовке англо-американских и советских ученых (опыт сравнительного анализа). В кн.: Этнография за рубежом. М., 1979; Горленко В. Становление украинской этнографии конца ХVIII — первой половины XIX вв. К., 1988; Этнография и смежные дисциплины. Этнографические субдисциплины. Школы и направления. Методы. М., 1988; Марков Г.Е. Очерки истории немецкой науки о народах, ч. 2. М., 1993; Наулко В.І. Культура і побут населення України. К., 1993. Г.А. Скрипник.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЕТНОГРАФІЧНІ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
