ЕТНІЧНИЙ СКЛАД ТА ЕТНОМОВНА КОМПЕТЕНЦІЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЗА ПЕРЕПИСАМИ НАСЕЛЕННЯ 1959, 1970, 1979, 1989, 2001
ЕТНІЧНИЙ СКЛАД ТА ЕТНОМОВНА КОМПЕТЕНЦІЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЗА ПЕРЕПИСАМИ НАСЕЛЕННЯ 1959, 1970, 1979, 1989, 2001 ТА РЕЗУЛЬТАТАМИ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ 1994 ТА 2001. Порівняння гол. стат. показників, розрахованих за результатами переписів нас. СРСР 1959, 1970, 1979, 1989 та України 2001, дає змогу виявити такі демографічні тенденції. Упродовж 1959—89 темпи середньорічного приросту нас. в УРСР неухильно зменшувалися. Приріст нас. становив: у 1959— 69 — 1,19 %, у 1970—78 —
0,64 %, у 1979—88 — 0,4 %. Показники середньорічного приросту україноетнічного нас. зменшувалися ще інтенсивніше. У відповідні періоди вони були такими: 0,93 %, 0,42 %, 0,28 %. Перепис 1959 зафіксував величину частки етнічних українців серед загальної кількості мешканців УРСР (усього 41 869 046 осіб) на рівні 76,8 %. 1989 ця частка становила 72,7 % заг. кількості нас., яке на той час налічувало 51 452 034 особи. При збільшенні упродовж 1959—88 на 5 260 560 осіб заг. кількості україноетнічних громадян УРСР (з 32 158 493 до 37 419 053) їх питома вага в поліетнічному укр. соціумі зменшилася на 4,1 %. Водночас питома вага росіян в етнічній структурі нас. УРСР збільшилася на 5,2 %, їхня заг. чисельність виросла на 60 %. В абсолютних цифрах цей приріст становив 4 264 769 осіб. Осн. його чинником була імміграція росіян до УРСР з РРФСР та ін. республік СРСР. 1989 кількість росіян в УРСР досягла 11 355 582 осіб — 22,1 % від усього нас. (1959 їх було 7 090 813 осіб — 16,9 %). Між 1959 і 1989 кількість осіб ін., ніж укр. та рос., національностей у складі нас. УРСР зменшилася з 6,3 % до 5,2 %. Порівняно незначним у міжпереписні періоди був середньорічний приріст в УРСР білорусів, молдован, румунів, гагаузів. За тридцять років їх чисельність в УРСР збільшилася, відповідно, на 149 155, 82 875, 33 962, 8437 осіб. Від 1959 і до 1988 чисельність в УРСР євреїв, поляків, чехів і словаків зменшилася відповідно на: 353 985, 144 100, 5417, 6048 осіб. Скорочення 1959—78 темпів середньорічного приросту нас. серед болгар і угорців переросло наступного десятиліття в зменшення абсолютної кількості осіб цих національностей. Схожа тенденція від 1970 мала місце і в середовищі греків УРСР. Нерівномірно в часі, але неухильно збільшувалася чисельність в УРСР вірмен, азербайджанців, грузинів. В опубл. матеріалах переписів 1959 і 1970 немає інформації про кількість в УРСР депортованих за національною ознакою німців і кримських татар (див. Депортація громадян німецької національ-
ності з території Української РСР 1941—1942 та Депортація кримськотатарського народу 1944). І хоча статистика про татар у переписах є, але це були дані про казанських та астраханських татар. Офіц. ж статистика етнодемографічної ситуації в УРСР на поч. 1979 і поч. 1989 показує, що впродовж 1979—89 чисельність нім. нас. республіки збільшилася на 10,9 %, або на 3710 осіб, кримськотатар. — в 7 разів, або на 40 168 осіб. На поч. 1989, окрім українців і росіян, в Україні проживали: 486 326 євреїв (0,9 %), 440 045 білорусів (0,9 %), 324 525 молдован (0,6 %), 233 800 болгар (0,5 %), 219 179 поляків (0,4 %), 163 111 угорців (0,3 %), 134 825 румунів (0,25 %), 98 524 греки (0,2 %), 86 825 татар (0,17 %), 54 200 вірмен (0,09 %), 47 917 циган (0,09 %), 46 807 крим. татар (0,09 %), 37 849 німців (0,07 %), 36 961 азербайджанець (0,07 %), 31 967 гагаузів (0,06 %), 23 530 грузинів (0,05 %), 9122 чехи (0,02 %), 7943 словаки (0,02 %). Від кількох сотень до кількох тисяч осіб налічувалося громадян ін. національностей, зокрема крим. автохтонів — караїмів та кримчаків. На поч. 1990-х рр. одночасно з процесом утвердження держ. суверенітету України масовим явищем стала імміграція до країни етнічних українців та вихідців з України — осіб ін. національностей і їх нащадків, а також в’їзд біженців з колиш. республік СРСР, де мали місце збройні конфлікти або наростала міжетнічна чи заг. сусп. напруга (Азербайджан, Вірменія, Грузія, Молдова та ін.). Значних масштабів також почали набувати еміграційні процеси: виїзд на етнічні батьківщини і в ін. д-ви осіб різних національностей, а також заробітчанська (трудова) еміграція громадян у пошуках роботи за межами України тощо. Упродовж 1990-х рр. істотно погіршилася ситуація з природним відтворенням нас. України: зростала смертність, зменшилася народжуваність. На кожен з років зазначеного періоду показники переважання смертності над народжуваністю (показник природного приросту нас. на 1000 жителів) становили, відповідно,
51 ЕТНІЧНИЙ
52 ЕТНІЧНИЙ
–0,8; –2,0; –3,5; –4,7; –5,8; –6,1; –6,2. За цих умов, однак, репатріація, що мала місце на початковому етапі розбудови укр. державності, забезпечила значне кількісне зростання нас. На 1 січ. 1994 чисельність нас. в Україні становила 52 244,1 тис. осіб. У наступні роки через заг. погіршення соціально-екон. ситуації в країні репатріація уповільнилася і вперше за повоєн. часи Україна почала втрачати нас., переважно за рахунок його виїзду до РФ та країн Європи. А от приплив в Україну іммігрантів з пострад. д-в, окрім РФ, був стабільним і переважав виїзд емігрантів у ці д-ви. Серед прибулих в Україну 1991—97 (всього 1 240 721 особа) українці становили 47,2 % (585 798 осіб). Найвищим був відсоток українців серед іммігрантів із країн Балтії, Туркменистану, Казахстану, РФ, Білорусі. Більшість із них поселилася в регіонах зі значним переважанням укр. нас. Так, по 60 % і більше українців було серед прибулих до Він., Івано-Франк., Рівнен., Терноп., Хмельн., Волин., Житомир., Київ., Кіровогр., Львів., Черкас. та Черніг. областей, від 40 до 60 % — серед тих, хто поселився в Дніпроп., Закарп., Миколаїв., Полтав., Сум., Херсон., Чернів. областях і м. Київ. Серед іммігрантів, які прибули до Донец., Запоріз., Луган., Одес. та Харків. областей, українців налічувалося від 30 до 40 %. Лише 10 % українців було поміж тих, хто в’їхав до Автономної Республіки Крим. Осн. частину репатріантів до автономії становили крим. татари. Відносно заг. кількості осіб певної національності, які проживали в УРСР на час перепису 1989, а згодом емігрували, найбільшою була частка євреїв. Упродовж 13-ти років між двома останніми переписами нас. чисельність єврейс. спільноти в Україні скоротилася на 382 735 осіб (на 78,7 і в рейтингу чисельності проживаючих в Україні національностей перемістилася з 3-го на 14-те місце. На кін. 2001 кількість євреїв в Україні зменшилася до 103 591 особи. Їхня частка в складі нас. д-ви скоротилася. Через еміграцію та ін.
чинники в Україні стало менше білорусів — на 37,3 %, чехів — на 35,1 %, поляків — на 34,2 %, молдован — на 20,3 %, словаків — на 19,5 %. Однак за період 1989—2001 в етнічній структурі нас. України заг. частка осіб різних національностей, менш численних, порівняно з українцями і росіянами, скоротилася не набагато — з 5,2 до 4,9 %. Показник мало змінився насамперед через масове повернення на етнічну батьківщину депортованих комуніст. режимом крим. татар. Їхня спільнота в Україні збільшила свою чисельність з 46 807 осіб (з них 82 % мешкали в Криму) на поч. 1989 до 248 193 на кін. 2001 (з них майже 99 % проживали в АР Крим). Частка крим. татар серед нас. України у вказаний період зросла з 0,1 до 0,5 % (серед мешканців Криму вона збільшилася з 1,9 % до 12,0 %). В рейтингові чисельності проживаючих в Україні національностей крим. татари піднялися з 14-го на 5-те місце після українців, росіян, білорусів та молдован. Значно більше стало вірмен (на 45 694 особи; їх кількість становила 99 834 особи), грузинів (на 10 659), азербайджанців (на 8215), румунів (на 16 164 особи). Не зафіксовано істотних змін кількості гагаузів і циган. 1989—2001 відчутно зменшилася кількість громадян України рос. національності — на 3 021 441 особу, або ж на 26,6 % від заг. чисельності росіян в Україні на початку вказаного періоду. Їхня частка в етноструктурі країни скоротилася до 17,3 %. Усі ці та ін. скорочення, про які йшлося, не були компенсовані збільшенням на 5,1 % — до 77,8 % — питомої ваги титульного етносу — українців — серед нас. д-ви. В абсолютних числах це збільшення становило лише 122 640 осіб (приріст дорівнював 0,3 % від заг. кількості українців на січ. 1989). Упродовж 13 міжпереписних років чисельність нас. України загалом скоротилася на 6,2 %. Перепис наприкінці 2001 зафіксував нас. д-ви в кількості 48 240 902 особи — на 3 211 132 менше, ніж було в УРСР на поч. 1989.
Українці переважають серед нас. всіх регіонів України, за винятком АР Крим та м. Севастополь. Найменша їх частка (24,3 мешкає в Криму, найбільша (97,8 — у Терноп. обл. Компактність проживання ін. найчисленніших етносів характеризують такі цифри: 35,4 % росіян України — Донец. і Луган. області, АР Крим; 44,9 % білорусів — Донец., Дніпроп. обл., АР Крим, Луган. обл.; 73,8 % молдован — Одес., Чернів. області; 73,6 % болгар — Одес. обл.; 63,1 % поляків — Житомир., Хмельн., Львів. області; 96,8 % угорців — Закарп. обл.; 97,2 % румунів — Чернів., Закарп. області; 63,3 % євреїв — м. Київ, Дніпроп., Одес., Харків., Донец. (переважно в містах) області; 84,7 % греків — Донец. обл.; 61,6 % татар (без крим. татар) — Донец. обл., Луган. область, АР Крим; 29,4 % циган — Закарп. обл.; 86,5 % гагаузів — Одес. обл. Етномовна компетенція населення України. Виразною характеристикою якісної динаміки етнічного складу нас. України є етномовна компетенція людей. Кількісні показники результатів переписів нас., а також соціологічних досліджень свідчать про наявність суперечливих і навіть різноспрямованих тенденцій у мовному просторі поліетнічного загалу України. Від 1959 до 1989 заг. кількість жителів України, які вважали рідною мову своєї національності, зменшилася на 5,79 % — з 91,08 до 87,85 %. Виняток становили, зокрема, росіяни. Серед них упродовж вказаного тридцятиліття питома вага осіб з рідною рос. мовою дещо зросла — з 98,14 до 98,39 %. Аналогічне, навіть більш стрімке зростання відбулося також у показниках, що характеризують мовну ситуацію серед греків, циган, вірмен, азербайджанців. Щодо двох останніх етносів значне заг. та відносне збільшення кількості осіб, які рідною мовою вважали мову своєї національності, вірогідно, пов’язане зі зростанням у 2-й пол. 1980-х рр. імміграції в Україну з Кавказу, де на той час загострилися політ. й міжетнічні конфлікти. Мовою, яка за рад. часів дедалі більше заміняла рідну мову в
житті практично всіх етносів України, була рос. Від 1959 до 1989 частка громадян, які називали рідною рос. мову, зросла серед нас. всіх національностей (без росіян) на 3,46 % і досягла 11,13 %: серед українців ця частка зросла на 5,59 %, євреїв — на 10,73 %, білорусів — на 1,13 %, молдован — на 5,44 %, болгар — на 10,81 %, поляків — на 7,80 %, угорців — на 1,05 %, румунів — на 2,25 %, татар (без крим.) — 13,71 %, гагаузів — на 10,22 %. Зовсім незначною була кількість етносів, серед яких протягом зазначеного тридцятиліття зростала частка осіб, які визнавали рідною мовою укр. Це — білоруси, болгари, угорці, вірмени, гагаузи. На кін. 1980-х рр. домінування в поліетнічному соціумі України не тільки укр., а й рос. мови стало незаперечним. Перепис нас. 2001 засвідчив подальше скорочення частки осіб, які вважають мову своєї національності рідною. Останніх у груд. 2001 виявилося 85,16 %, тобто на 2,69 % менше, ніж 1989. Зазначена тенденція властива більшості найчисленніших етносів України, в т. ч. й українцям. У той же час 2001 ця тенденція була вперше зафіксована і для етнічних росіян, у яких вона вимірюється величиною 2,47 % за період 1989—2001. Зменшення впродовж позначених 13-ти років частки українців, які вважають рідною мову своєї національності, становило 2,56 %, євреїв — 4,02, болгар — 5,39, гагаузів — 7,56, молдован — 7,93, німців — 11,01, греків — 12,16, татар — 13,76, білорусів — 15,7, циган — 17,90, азербайджанців — 19,40 %. Майже незмінним відповідний показник залишився в угорців та крим. татар (в останніх рівень визнання ними мови своєї національності рідною виявився найвищим після росіян і угорців). Відхилення у зворотний бік щодо тенденції, яка розглядається, спостерігається серед поляків та вірмен. Поміж них частки осіб, які вказали на мову своєї національності як рідну, збільшилися, хоча і незначно — відповідно на 0,4 і 1,46 %. Лише серед румунів питома вага тих, хто вважає рідною свою нац. мову, зросла істотно — на 29,46 %.
В останній міжпереписний період, фактично вперше з 1950-х рр., дещо зросла частка осіб, які ідентифікують себе з ін., ніж власне укр., етносами, але при цьому вважають рідною саме укр. мову. Передовсім це стосується німців (збільшення на 12,94 %), євреїв (на 11,37 %), циган (на 8,76 %), білорусів (на 8,22 %). Виняток становлять лише румуни й крим. татари. Сукупно серед найчисленніших етносів України — неросіян — частка осіб, які вважають рідною рос. мову, за 1989—2001 збільшилася на 1,8 % (зокрема, серед українців — на 2,53 %, білорусів — на 7,30, молдован — на 2,09, болгар — на 3,1, греків — на 9,64, татар — на 9,7, циган — на 3,12, крим. татар —на 2,14, азербайджанців — на 13,16, гагаузів — на 5,51 %). Подібне збільшення було властиве і для кожного з міжпереписних періодів рад. доби: 1959—69 — на 1,18 %, 1970—78 — на 1,47 %, 1979—88 — на 0,61 %. Частка тих, хто під час останнього перепису назвав рідною рос. мову, скоротилася лише серед євреїв — на 7,65 %, поляків — на 4,66 %, угорців — на 0,63 %, румунів — на 3,46 %, вірмен — на 4,35 %, німців — на 2,53 %. Числові характеристики нас., яке визнавало ін., ніж укр. та рос., мови не своєї національності як рідні, змінилися за час між переписами 1989 і 2001 для всіх етносів незначно. Тільки серед румунів цей показник скоротився на істотну величину — з 24,47 % до 0,53 %. Водночас мовна динаміка серед поліетнічного загалу України в період між переписами 1989 та 2001 набула якісно нових ознак у частині вільного володіння мовою (мовами) як рідною (рідними). За цією інтегральною характеристикою на 1,7 % — з 93,5 до 95,2 — збільшилася частка нас. України, яка вільно володіє мовою своєї національності (зокрема, для українців ці цифри були, відповідно, такими — 94,7 і 96,8 %, росіян — 99,6 і 98,9 %, білорусів — 48,5 і 31,7 %, молдован — 84,4 і 78,8 %, крим. татар — 93,5 і 94,9 %, болгар — 69,5 і 76,1 %, угорців — 95,6 і 97,5 %, румунів — 62,3 і 94,4 %, поля-
ків — 12,5 і 27,5 %, євреїв — 11,1 і 7,6 %, вірмен — 58,5 і 64,6 %, греків — 27,6 і 23,5 %, гагаузів — 83,4 і 77,7 %). На 9,7 % — з 78,1 до 87,8 % — виросла питома вага тих, хто вільно володіє укр. мовою (зокрема, серед росіян — од 34,4 до 58,7 %, білорусів — од 27,9 до 64,4 %, молдован — од 18,3 до 50,7 %, крим. татар — од 0,9 до 19,7 %, болгар — од 11,1 до 42,2 %, угорців — од 14,4 до 49,1 %, румунів — од 16,9 до 43,9 %, поляків — од 84,4 до 94,6 %, євреїв — од 48,6 до 77,2 %, вірмен — од 14,6 до 50,9 %, греків — од 26,0 до 57,5 %, гагаузів — од 4,0 до 26,9 %). На 12,7 % — від 78,4 % до 65,7 % — стало менше жителів України (не рос. національності), які вільно володіють як рідною рос. мовою (цей показник змінився в українців — з 71,7 до 58,1 %, білорусів — з 88,7 до 85,9 %, крим. татар — з 88,0 до 85,9 %, болгар — з 89,0 до 89,7 %, угорців — з 44,3 до 31,7 %, румунів — з 53,7 до 45,5 %, поляків — з 66,5 до 54,7 %, євреїв — з 97,9 до 95,3 %, вірмен — з 91,2 до 87,7 %, греків — з 97,4 до 97,6 %, гагаузів — з 83,9 до 88,2 %, залишився незмінним у молдован — 71,1 %). Соціологічні дані 1994 і 2001, на відміну від узагальнених результатів переписів нас., свідчать, що в повсякденному житті українська мова посідає дещо «скромніше» місце, особливо в низці найбільш населених областей д-ви. Київ. міжнар. ін-т соціології 1994 провів дослідження й отримав такі результати. На питання про «мову, якій віддається перевага» в сімейному спілкуванні, відповіді «українська мова» за регіонами розподілилися: у 5 сх. областях — 14,6 %, при тому, що її вважали рідною 42,1 % опитаних, а 52,5 % респондентів ідентифікували себе як українці; на пд. України — відповідні показники становили 11,3, 48, 52,5 %; у зх. областях — 91,6 %, частка етнічних українців серед опитаних становила тут 89,2 %. 2001, коли проводився перший за часів незалежності Всеукр. перепис нас., Інститут соціології НАН України, фірма «Социс» та фонд «Демократичні ініціативи» опитували людей на
53 ЕТНІЧНИЙ
54 ЕТНІЧНІ
предмет їхніх мовних переваг. Дослідження показало, що в сім’ї тільки укр. мовою спілкуються лише 37 % респондентів. Такою ж була величина цього показника і в 1994. У 1994 62 %, а в 2001 60 % від заг. кількості опитаних вважали рідною саме укр. мову. За період між опитуваннями 1994 і 2001 показник російськомовного спілкування в сім’ї виріс з 32 до 37 % (при збільшенні з 35 до 38 % частки респондентів, які назвали рідною російську мову). На тому ж часовому відтинкові з 29 до 26 % зменшилася питома вага тих, хто мову сімейного спілкування обирав залежно від обставин. Проведене Ін-том соціології НАН України в квіт. 2000 опитування щодо поширеності укр. мови дало такі показники: у навч. закладах — 47,9 %, у держ. установах — 46,7 %, у ЗМІ — 44,3 %, на роботі — 13,1 %, у побутовій сфері (магазини, кафе, підпр-ва побутового обслуговування тощо) — 11,2 %, у транспорті — 2,4 %. Літ.: Итоги Всесоюзной переписи населения 1959 года. Украинская ССР. М., 1963; Итоги Всесоюзной переписи населения 1970 года, т. 4. М., 1973; Численность и состав населения СССР. По данным Всесоюзной переписи населения 1979 года. М., 1984; Національний склад населення України, ч. 1 (за даними Всесоюзного перепису населення 1989 року). К., 1991; Хмелько В. Третий год независимости: что показали вторые президентские выборы. «Современное общество», 1994, № 4; Рудницька Т. Етнічні спільноти України: тенденції соціальних змін. К., 1998; Малиновська О. Репатріація в Україну. «Проблеми міграції», 1999, № 4; Аза Л.О. Тенденції етномовного розвитку в Україні. В кн.: Українське суспільство: десять років незалежності. Соціологічний моніторинг та коментар науковців. К., 2001; Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність. К., 2001; Українське суспільство 1994—2001 років. Результати опитування громадської думки. К., 2001; Котигоренко В. Тенденції в етнічній та етномовній динаміці населення України у 1959—2001 рр. (за матеріалами переписів). «Людина і політика», 2003, № 2; Національний склад населення України та його мовні ознаки. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. К., 2003. В.О. Котигоренко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЕТНІЧНИЙ СКЛАД ТА ЕТНОМОВНА КОМПЕТЕНЦІЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЗА ПЕРЕПИСАМИ НАСЕЛЕННЯ 1959, 1970, 1979, 1989, 2001» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
і в рейтингу чисельності проживаючих в Україні національностей перемістилася з 3-го на 14-те місце. На кін. 2001 кількість євреїв в Україні зменшилася до 103 591 особи. Їхня частка в складі нас. д-ви скоротилася. Через еміграцію та ін. 