ЕНГЕЛЬС (Engels) Фрідріх (28.11.1820—05.08.1895) — політ. діяч, публіцист, економіст, історик, соціолог, філософ. Один з основоположників марксизму (див. Марксизм в історичній науці). Н. в м. Бармен (нині м. Вупперталь, Німеччина) в сім’ї текстильного фабриканта. Друг та соратник К.Маркса. Співавтор (разом з К.Марксом) «Маніфесту комуністичної партії» (1848), де викладено принципи ідеології й політики комунізму. Один із засн. і керівників міжнар. робітн. оргцій: «Союз комуністів» (1847— 52), Інтернаціонал І (1864—76). Сприяв утворенню Інтернаціоналу ІІ (1889). Дослідницькі інтереси Е. охоплювали широке коло проблем філософії, політекономії, історії, природознавства. Центр. місце в істор. роботах він приділив висвітленню громад.-політ. рухів пролетаріату і селянства, нац.визвол. боротьби, міжнар. відносин та їхніх воєн. аспектів. У контексті цієї проблематики розглядав минуле й тогочасне України, активний інтерес до якої вперше виявив у статтях у газ. «Neue Rheinische Zeitung» («Нова рейнська газета») у зв’язку з прогабсбурзькою позицією австрійс. слов’ян у революції 1848—
49 (див. Революції 1848—1849 в Європі), яку вважав позицією «реакційних» народів. Водночас високо оцінював «селянську війну в Буковині» під проводом Л.Кобилиці. В подальшому, займаючись історією Польщі, Росії, Австрії («Німеччина і панславізм», 1855; «Німеччина і слов’янство», «Панславізм», рукописи, 1855—56; «Доктрина національностей у застосуванні до Польщі», 1866), зробив висновок про нац. окремішність українців, які мають мову, «цілком відмінну від великоруської». Наголошуючи на нац. спільності українців, вважав природним тяжіння русинів Галичини до нас. «малоросійських територій». Негативно ставився до відновлення Польщі в кордонах 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795), бо це закріплювало б польс. панування на землях з укр. нас. Разом з цим характеризував політику Російської імперії щодо укр. тер. як анексіоністську. Водночас, спираючись на концепцію «історичних» і «неісторичних» народів, зараховував укр. національність до тих, що «не мали своєї власної історії», «ніколи не були здатні до самостійності». В історії 19 ст. Е. відводив особливе місце Пд. Україні, екон. розвиток якої тісно пов’язував з піднесенням пром-сті й задоволенням потреб у зерні Зх. Європи. Низку публікацій присвятив Кримській війні 1853—1856, висвітленню бойових дій на Крим. п-ові та відгомонам цих подій у Наддніпрянській Україні, Галичині, Буковині. Згідно зі своїми наук. й політ. інтересами підтримував контакти з економістами М.Зібером і С.Подолинським — популяризаторами його (Е.) тв., народником І.Фесенком, правником, істориком і соціологом М.Ковалевським, студіями якого послуговувався, та ін. діячами з України. Праці Е. справили певний вплив на народницький і соціаліст. рух в Україні. Із серед. 19 ст. його твори поширювали легально й нелегально в Одесі, Києві, Харкові, Львові та ін. містах. У перекладах рос. і укр. мовами їх друкували нелегально: у Харкові — «Маніфест комуністичної партії» (1883), у Львові — «Розвиток соціалізму від утопії до
науки» під назвою «Соціалізм утопічний і науковий» (1892), у львів. Українсько-руській видавничій спілці — «Походження сім’ї, приватної власності і держави», «Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії» (обидва — 1899), у київ. книговид-ві Ф.Йогансона — «Походження сім’ї...» (1899) тощо. Серед популяризаторів і перекладачів тв. Е. були І.Франко, Леся Українка, ін. укр. діячі. Масового характеру видання і пропаганда праць Е. набули в рад. Україні, де здійснено найбільшу україномовну публікацію його спадщини у 50-томному зібр. творів К.Маркса і Е. П. у м. Лондон (Велика Британія). Тв.: Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 1—50. К., 1958—85. Літ.: Зомбарт В. Фридрих Энгельс (1820—1895 г.) (Из истории развития социализма). СПб., 1906; Корню О. Карл Маркс и Фридрих Энгельс, т. 1—3. М., 1959—68; Багмут Й.А., Шморгун П.М. Видання творів К.Маркса і Ф.Енгельса на Україні: Бібліографічний покажчик. Х., 1965; Гуржій І.О. Фрідріх Енгельс про Україну. К., 1970; Лещенко М.Н. Фрідріх Енгельс і революційний рух на Україні. К., 1970; Фридрих Энгельс и военная история. М., 1972; Molellan D. Engels. Glasgow, 1977; Гольман Л.И. Энгельс-историк. М., 1984; Фридрих Энгельс и его время. М., 1990. М.М. Варварцев.
ження. Це стосується, зокрема, фігур із живої природи, зображень тварин, що при описі (блазонуванні) гербів у пізніші часи отримали через неякісну графіку зображального джерела той чи ін. умовний (на здогад) термін для означення. Так виникли умовні Е.з. Унікальні Е.з. тлумачаться як тимчасово енігматичні. Серед Е.з. зустрічаються загадкові знаки, літери, девізи. Останні — у вигляді загадкових або дивних висловів із нез’ясованим значенням. До псевдоенігматичних девізів належить складене із послідовно розміщених в алфавітному порядку всіх голосних літер лат. алфавіту гасло «A.E.I.O.U.», яке при розшифровці означало — «Austriae Est Imperare Orbi Universo!» («Австрії дано повелівати всім світом!»); цей девіз відомий із 12 ст., пізніше вживався Австрійс. імперією. Чимало Е.з. є в родових гербах укр. старшинських родів, рос. дворянства. Літ.: Лукомский В.К., Модзалевский В.Л. Малороссийский гербовник. С рисунками Егора Нарбута. СПб., 1914; К., 1993. Я.О. Іщенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЕНГЕЛЬС» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
