Армії УНР та УГА. Була спричинена поразкою української революції 1917—1921. Зазнавши по-
разки в боях з переважаючими силами супротивних військ, укр. війська змушені були відступити на тер. сусідніх з Українською Народною Республікою д-в — Чехословаччини (понад 4 тис. вояків), Польщі (15 тис.), Румунії (2 тис.). Там вони були інтерновані — роззброєні і примусово оселені в спеціально відведених таборах, зберігаючи при цьому свої управлінські структури (див. Інтерновані формування Армії Української Народної Республіки та Інтерновані формування Української Галицької армії). Після ліквідації статусу інтернованих у Чехословаччині та Румунії 1923 і в Польщі 1924 укр. вояки набули статусу політ. емігрантів і розселилися в країнах Європи, перебралися до США й Канади. Тисячі колиш. військових навчалися у вузах Чехословаччини. В Польщі (м. Каліш) укр. військ. емігранти об’єдналися в укр. військ. станицю. В Чехословаччині було створено К-т опіки над емігрантами УГА. Державний центр УНР на еміграції ставив завдання зберегти орг. основи укр. війська і покладав це на штаб міністра військ. справ (1926). Роботу в цьому напрямі проводили т-ва вояків Армії УНР у Польщі (з 1924 — у Каліші) та Франції (з 1927 — у Парижі), оргції колиш. старшин укр. армії — «Громада старшин 6-ї стрілецької дивізії» в Польщі, «Спілка старшин» у Румунії, «Союз українських старшин» у Чехословаччині. Долею інвалідів опікувалася Укр. спілка воєн. інвалідів, заснована 1920 в Каліші. Емігрантські оргції також займалися збиранням, систематизацією та виданням воєнно-істор. матеріалів. Із 1925 в Польщі активно працювало «Українське воєнно-історичне товариство» (видавало зб. «За державність»), а в Празі — Музей визвольної боротьби України. Еміграція військовиків не була політично однорідною. Прогетьман. орієнтації дотримувалися військ. об-ня «Товариство запорожців» у ЧСР і Союз укр. старшин у Берліні (Німеччина). Частина військовиків-емігрантів прилучилася до активної політ. діяльності, брала участь у створенні й роботі Української військової організації та Організації українських націоналістів. На поч. 1930-х рр. на обліку військ. мін-ва УНР на емігра-
33 ЕМІГРАЦІЯ
Український хор Д. Котка в Стрілковському таборі інтернованих. Польща. 1921.
ції перебували 4 тис. старшин, з них 60 служили в арміях європ. країн. У США (Філадельфія, 1924) та Канаді (Вінніпег, 1928) також діяли Укр. стрілец. громади колиш. військових укр. армій. Літ.: Наріжний С. Українська еміґрація: Культурна праця української еміґрації між двома світовими війнами, ч. 1. Прага, 1942; Його ж. Українська еміграція: Культурна праця української еміграції 1919—1939, ч. 2. К., 1999; Лівицький М.А. ДЦ УНР в екзилі між 1920 і 1940 роками. Мюнхен—Філядельфія, 1984. Г.П. Савченко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЕМІГРАЦІЯ ВІЙСЬКОВИКІВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
