ЕВЛІЯ Челебі (Evliya Gelebi) та його «Книга подорожувань». Е. (25.03.1611—1679, за ін. даними, 1682 або 1683) — турец. географ, мандрівник. Н. в м. Стамбул. Походив зі старовинного роду «борців за віру», син дервіша Мегмеда Зиллі. Ґрунтовну освіту здобув у медресе при мечеті, де поряд з турец., араб. і татар. вивчав ще кілька мов, у т. ч. й грец., а також студіював Коран, перську і турец. літ., опанував мист-во музики та малювання. Займав пост великого візира (див. Візир), був у свиті султана в регулярній армії. Починаючи від 1640 як учасник військ. походів або ж як звичайний мандрівник побував у багатьох регіонах Азії, Африки та Європи. Свої враження та спостереження детально записував у щоденники. Не раз відвідував Україну. Написав 10-томну працю «Книга подорожей або історії мандрівника» («Сеяхат-наме»), що нині є цінним джерелом з історії, географії, етнографії, філології народів Сх. та Пд.-Сх. Європи, Зх. Азії та Пн. Африки. Незважаючи на численні домисли та перебільшення (Е. часом некритично використовував легенди й перекази), ця праця містить важливу інформацію про тогочасну Україну. Е. описує зовн. вигляд українця та українки, характеризує етнічний склад нас., пише про станове розшарування, фіксує особливості побуту, пові-
тації козацької старшини, чимало місця присвятив гетьманові П.Дорошенку, який уклав договір з Османською імперією (див. Українсько-турецький договір 1669), розмірковує про експансіоністську політику Рос. д-ви стосовно України. До наук. обігу працю Е. ввів австрійс. сходознавець Й. фон Хаммер-Пургшталь, який видав її в англ. перекладі 1834—50. Тв.: Seyahatnamest, сilt. 1—10. Istanbul, 1896—1938; Книга путешествий. (Извлечения из сочинений турецкого путешественника XVII века), вып. 1. М., 1961; Книга путешествий. Турецкий автор Эвлия Челеби о Крыме (1666—1667 гг.). Симферополь, 1999. Я.І. Дзира.
Евлія Челебі. «Sey>hatn>mest». Сторінка рукопису.
домляє про наявність замків, чималої кількості церков, звертає увагу на природу краю, родючість ґрунтів, широке культивування пшениці, поширеність садів, називає заняття, ремесла місц. жителів, перелічує ярмарки, дивується, що торгівлею займаються жінки. Е. як мандрівник і поліглот зауважує, що, на його думку, українська мова є давньою й однією з найрозвиненіших, він захоплюється її красою, наводить характерні приклади живої говірки. Як очевидець описує чимало укр. міст, зокрема Київ, Львів, Лубни, Черкаси, Чигирин, розповідає про козац. фортеці, паланки тощо. Він високо оцінює військ. доблесть, героїзм козаків, зауважує, що вони знають турец. мову. Проте запорожців вважав злочинцями, які заслуговують шибениці. Як військ. людину його цікавить стан військ. справи в Україні, він описує битву козац. війська під проводом І.Сірка за турец. фортецю Очаків, запевняє, що був учасником боїв з козаками за Азов (див. Азовське сидіння 1637—1642), розповідає про спустошення України татарами й турками, про напади козаків на татар і турків, через які останні «не мали сну й відпочинку». Водночас наводить факти спільної боротьби татар і козаків проти Польщі. Свідчить, що деякі козаки, які свого часу потрапили в полон до турків чи татар й досягли там високих чинів, навіть через 40 років верталися в Україну. Е. розповідає про політ. орієн.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЕВЛІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
