ДУРОВА (у заміжжі Чернова) Надія Андріївна (1783, за її словами, 1788—02.04(21.03).1866) — «гусар-дівиця», письменниця, мемуаристка, перша жінка, яка за бойову відвагу нагороджена солдатським знаком Військ. ордену — Георгіївським хрестом (1808). Н. в м. Київ (за ін. даними — в Херсоні). Дочка гусарського офіцера, згодом — чиновника, городничого А.Дурова (зі шляхетсько-козац. роду Туровських) та його дружини Марфи. По материнській лінії — онука лубен. підкоморія І.Олександровича (Александровича). Дитиною мешкала в Україні, зокрема в Києві та Херсоні, потім — у маєтку Круча (Круча Велика) Пирятинського пов. Київ. намісництва (нині с. Велика Круча Пирятинського р-ну Полтав. обл.). 1801 взяла шлюб із дворянським засідателем Сарапульського нижнього земського суду Василем Черновим, 1803 народила сина Івана. 1806 повернулася до батьків, але того ж року, переодягнувшись козаком і назвавшись Олександром Васильовичем Дуровим, пристала до рос. війська. 21(09) берез. 1807 інкогніто, під іменем Олександр Васильович Соколов, вступила до регулярної армії рядовим (товаришем) кінного Польс. полку. Виявила хоробрість у протинаполеонівських кампаніях 1806—07. Особисто від імп. Олександра I 12 січ. 1808 (31 груд. 1807) одержала чин корнета, після чого під псевдонімом Олександр Андрійович Александров, санкціонованим царем, була зарахована до Маріупольського гусарського полку, який дислокувався на Волині й у Тернопільському окрузі. 1810 квартирувала в м-ку Нова Басань Козелецького пов. Черніг. губ. (нині село Бобровицького р-ну Черніг. обл.), тимчасово служила ад’ютантом ген. Михайла Милорадовича в Києві. 1811 через нестатки перейшла до Литов. уланського полку, де екіпіровка коштувала дешевше. На Війні 1812 — поручик, командувала взводом, напівескадроном, виконувала обов’язки чергового дорученця у П.Коновніцина. В Бородинській битві 1812 була поранена, проте залишилась у лавах ЗС. Невдовзі стала ординарцем М.Кутузова. Учасниця
закордонного походу рос. армії 1813—14. 1816 через хворобу в чині штаб-ротмістра взяла відставку із довічною пенсією, мешкала переважно в містах Сарапул (нині місто в Удмуртії, РФ), Єлабуга (нині місто в Татарстані, РФ), зрідка — в Санкт-Петербурзі та Москві. Літ. діяльність розпочала автобіографічними нотатками «Кавалерист-девица» (СПб., 1836; видані її братом у перших Іваном Бутовським), уривок з яких О.Пушкін опубл. зі своєю передмовою в ж. «Современник» (1836, № 2) під заголовком «Записки Н.А. Дуровой». Пізніше побачило світ продовження — «Записки Александрова (Дуровой). Добавление к Девице-кавалерист» (М., 1839). Д. виступала за жін. емансипацію, надрукувала низку спогадів та ін. прозових тв., у т. ч. «етнографічних», істор.: «Некоторые черты из детских лет», «Два слова из житейского словаря. 1 — Бал, 2 — Воспоминания», «Гудишки» тощо. 1860 їй було надано грошову допомогу Т-ва для сприяння нужденним літераторам і вченим (Літ. фонду). П. у м. Єлабуга. Д. присвячено роман Д.Мордовця (Мордовцева) «Двенадцатый год» (1885), п’єсу-комедію О.Гладкова «Давным-давно» (1941; перша назва — «Питомцы славы»), популярний муз. кіноф-м рос. режисера Е.Рязанова «Гусарська балада» (1962). Тв.: Повести и рассказы, т. 1—4. СПб., 1839; Записки кавалерист-девицы. Казань, 1979; Избранное. М., 1984. Літ.: Мордовцев Д.Л. Русские женщины нового времени, т. 3. СПб., 1874; Н.В. Из записной книжки. «Киевская старина», 1886, № 2; Блинов Н.Н. «Кавалерист-девица» и Дуровы. «Исторический вестник», 1888, № 2; Юдин П. К родословной «девицы-кавалериста» Дуровой. Там само, 1898, № 1; Внучка Ивана Ильича и Ефросиньи Григорьевны Александровичей, кавалерист-девица Надежда Андреевна Дурова. В кн.: Стороженки. Фамильный архив, т. 8. К., 1910; Сакс А. Кавалерист-девица штаб-ротмистр Александр Андреевич Александров (Надежда Андреевна Дурова). СПб., 1912; «Все, что я мог припомнить...». Автобиография Н.А.Дуровой. «Неделя», 1962, № 26; Юдина И. Женщина-воин и писательница (неизвестные автографы «кавалерист-девицы» Н.А.Дуровой). «Русская литература», 1963, № 2; Киркевич В. Жінка, яка здивувала світ. «ЛУ», 1983, 1 груд.;
Його ж. Дурова. В кн.: УЛЕ, т. 2. К., 1990; Турьян М.А. Дурова. В кн.: Русские писатели: 1800—1917, т. 2. М., 1992; Михайлова Н.И. Дурова. В кн.: Русские писатели: XIX век, т. 1. М., 1996. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДУРОВА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
