ДУМЕНКО Борис Мокійович (1888—11.05.1920) — військ. діяч, командир Червоної армії (див. Радянська армія), організатор її перших кінних частин, команд. корпусом. Н. на х. Хомутець Області Війська Донського в сел. родині. Учасник Першої світової війни, 4 роки служив у кінноартилер. полку на Кавказ. фронті, вахмістр. Повернувшись на Дон, організував на рідному хуторі козачий кавалерійський загін, який розгромив білокозаків поблизу х. Веселий. Загін Д. влився до партизан. загону Г.Шовкоплясова, що вів боротьбу з білогвард. формуваннями (див. Білий рух). Командував у загоні кіннотою. В лип. 1918 прийняв командування 1-м кавалерійс. сел. соціаліст. полком. 25 верес. 1918 командування Пн.-Кавказ. військ. округу нагородило полк Почесним ре-
волюц. Червоним прапором. Цього ж дня на базі полку почалося формування 1-ї Донської рад. кавалерійс. бригади, командиром якої призначено Д., його пом. — С.Будьонного. Бригада воювала під Царицином (нині м. Волгоград, РФ), влившись до 10-ї армії, основу якої склали частини 5-ї Укр. революц. армії, що відійшли з Донбасу. 28 листоп. 1918 Д. прийняв командування 1-ю Зведеною кавалерійс. д-зією, до якої увійшли його кавалерійс. бригада і «Сталева» д-зія Д.Жлоби. 29 листоп. РВР 10-ї армії направила в РВР Республіки клопотання про нагородження Д. і С.Будьонного орденами Червоного Прапора, а два кавалерійс. полки (1-й і 2-й) — Почесними прапорами Всерос. ЦВК. За героїчні бойові дії на поч. 1919 1-ша Зведена кавалерійс. д-зія була нагороджена Почесним прапором Всерос. ЦВК, а сам Д. — орденом Червоного Прапора, пізніше — іменною зброєю та ін. відзнаками. 24 берез. 1919 Д. призначено пом. нач. штабу 10-ї армії, зав. кавалерійс. частинами. В серед. трав. він командував лівою групою військ 10-ї армії, був тяжко поранений і тільки у верес. повернувся до лав армії. На цей час його пропозиції було втілено в життя: на базі 4-ї та 6-ї кавалерійс. д-зій створений 1-й Кінний корпус під командуванням С.Будьонного. Д. очолив формування 2-го Зведеного кінного корпусу, який у груд. 1919 увійшов до складу Дев’ятої армії. Під його кер-вом корпус здобув кілька перемог, серед яких — взяття в січ. 1920 м. Новочеркаськ (нині місто Ростовської обл., РФ). На підставі неправдивих звинувачень у підготовці заколоту й причетності до розстрілу військового комісара В.Мікеладзе (з яким Д. насправді співпрацював) був засуджений і 11 трав. 1920 розстріляний поблизу Ростова-на-Дону (нині місто в РФ) разом із членами штабу 2-го Зведеного кінного корпусу. 27 серп. 1964 Військ. колегія Верховного суду СРСР скасувала вирок Д. і членам його штабу за відсутністю складу злочину, вони були повністю реабілітовані. Літ.: Карпенко В. Красный генерал. М., 1978. О.Й. Щусь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДУМЕНКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
