ДУДКО Федір (псевдоніми — Одуд, Ф.Карпенко, Ф.ДудкоКарпенко; 24.07(07.05).1885— 01.03.1962) — письменник, журналіст, громад. та культ. діяч. Н. в с. Шабалинів Сосницького пов. Черніг. губ. (нині село Коропського р-ну Черніг. обл.). Із козац. роду. До 9 років жив із батьками в м. Сосниця. Мав нахил до малювання, але батько віддав його вчитися до Глухівської класичної г-зії. Після 5-го класу перейшов до Новгород-Сіверської г-зії, яку залишив через свою бунтарську вдачу. Закінчив курси журналістів при Моск. ун-ті (1904—06), друкувався в пресі. Від 1907 — у Києві, де вступив на від. арх-ри політех. курсів, провчився 5 років; співробітничав з укр. газ. «Рада». 1914 Д. не взяли до армії через слабкий зір. Брав участь у
культ. житті УНР; 1919 виїхав до Вінниці, згодом — до Кам’янцяПодільського, 1920 — до Тарнува (Польща). Від квіт. 1922 — на постійному проживанні у Львові (до 1939). На цей час припадає розквіт його письменницької діяльності. Д. друкується в місц. пресі, публікує окремі вид.: зб. оповідань і нарисів «Краса життя» (1922), «Глум» (1925, 1937), «Дівчата одчайдушних днів» (1937), трилогію про визвол. змагання («Чорторий», «Квіти і кров» — 1928, «На згарищах» — 1930), істор. романи «Прірва» (1928—31) і першу ч. «Великого гетьмана» (про І.Мазепу, 1936), яка витримала 3 видання. Підготовлена до друку 2-га ч. і всі матеріали до 3-ї і 4-ї ч. загинули під час Другої світової війни (крім уривків з 2-ї ч., надрукованих 1951 у ж. «Київ» (Філадельфія, США). Деякі тв. Д. під псевд. Микола Шпак друкував А.Крушельницький у рад. журналах «Нові шляхи», «Критика» (їх Д. ніколи не передруковував). Працював у б-ці НТШ, у вид-ві І.Тиктора. 1940 перебував у Любліні, 1941 — у Кракові (обидва у Польщі), Бресті, Пінську (обидва у Білорусі). 1944 виїхав до Німеччини, 1949 — до США; в обох країнах була перевидана ч. раніше написаних тв. Д. Працював у Нью-Йорку (США) в канцелярії свого зятя, лікаря Романа Осінчука, у редакції «Лікарського вісника» (1959— 61). 1951 — один із засн. і ред. ж. «Новий світ». Співпрацював з укр. часописами «Америка», «Київ», «Лис Микита» та ін. Від 1957 писав спогади, які не встиг завершити (зберігаються в дружини Д. — Любові). П. у м. Нью-Йорк. Тв.: Від Муравйова до Директорії: (Спомини з 1918 р.). «Дніпро», 1938, річн. 15; Отаман Крук. Авґсбурґ, 1946; Чорторий: Фільми української боротьби, 1919—1920 рр. Авґсбурґ, 1946; Війна. Авґсбурґ, 1947; Великий гетьман. Авґсбурґ, 1948; Дівчата одчайдушних днів. Авґсбурґ, 1948; Заметіль. Авґсбурґ, 1948; Стрибожа внука. Авґсбурґ, 1948; В гостях у кримського хана. «Київ», 1951, № 1—3; Рихли і Батурин: (Фрагменти з автобіографії). Там само, № 6; Дитячі бушування: (Фрагменти з автобіографії). Там само, № 2—3; Моя молодість. НьюЙорк, 1965; Кубанська козачка. «Дзвін», 1991, № 1. Літ.: Дорошенко В. Життєвий шлях Федора Дудка (1885—1962): За-
мість некролога. «Київ», 1962, № 4; Його ж. Про письменника, громадянина, друга. «Слово», 1962, № 1; Луців Л. Федір Дудко (1885—1962). В кн.: Дудко Ф. Моя молодість. НьюЙорк, 1965; Федорів Р. Портрети в різьблених рамах. «Дзвін», 1991, № 1; Шерех Ю. Третя сторожа: Література. Мистецтво. Ідеологія. К., 1993. Г.П. Герасимова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДУДКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
