ДОЛГОРУКОВ Микола Андрійович (1792—23(11).04.1847) — військовик, дипломат, держ. діяч, князь. З Рюриковичів. 1806 зарахований на службу до архіву Колегії закордонних справ, 1810 став камер-юнкером. На Війні 1812 вступив до ополчення, перебував у рос. армії під час пізніших антинаполеонівських кампаній, з 1813 — офіцер Ізюмського гусарського полку, потім — лейбгвардії Гусарського полку, став ад’ютантом П.Вітгенштейна. Від 1816 — флігель-ад’ютант імп. Олександра I. Учасник рос.-перської війни 1826—28 і російсько-турецької війни 1828—1829. Імп. Миколою I 1828 номінований генерал-майором почту його величності. 1829 за спец. відрядженням заступив убитого О.Грибоєдова на посаді рос. посланника в Тегерані (Персія, нині Іран), після чого удостоєний звання ген.-ад’ютанта і чину ген.-лейтенанта. На поч. 1830-х рр. — мінський тимчасовий військ. губернатор, віленський та гродненський військ. губернатор, віленський військ. губернатор (із керуванням і цивільними справами губернії) і гродненський та білостоцький генерал-губернатор. Від 1834 — гродненський, білостоцький та мінський ген.-губернатор, водночас віленський військ. губернатор. 1840 обійняв посаду харків., полтав. і черніг. генерал-губернатора, дістав підвищення в ранзі до генерала від кавалерії. Від 1846 додатково виконував обов’язки куратора Харків. учбового
438 ДОЛГУШИНЦІ
округу. Ініціював створення Харків. доброчинного т-ва. Кавалер орденів св. князя Олександра Невського, Білого Орла, св. Анни 1-го та 2-го ст., св. Володимира 3-го і 4-го класів, св. Георгія 4-го класу, низки іноз. орденів. Нагороджений золотою шаблею за хоробрість (1814). Привласнив велику суму казенних грошей. Перед смертю зізнався царю про розтрату. П. у м. Харків. Похований у харків. Успенському соборі. Літ.: Российский М. Долгоруков, князь, Николай Андреевич. В кн.: Русский биографический словарь. СПб., 1905; Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования (с 1655-го по 1905-й год), т. 2. Х., 1912; Посохов С.И., Ярмыш А.Н. Губернаторы и генерал-губернаторы. Х., 1997. П.Г. Усенко.
О.В. Долгушин.
через транспортну контору до Харкова, звідки він і В.Тихоцький перевезли вантаж у схованки по селах Синюха (нині село Куп’янського р-ну) та Чорнобаївка (нині село Ізюмського р-ну; обидва Харків. обл.). Удвох вони збиралися вирушити до Сибіру, щоб улаштувати втечу Чернишевського із заслання, проте в Харкові були затримані жандармами. 1874 на процесі долгушинців із 12 звинувачених Особливе присутствіє Правительствуючого Сенату засудило 8. Найтяжчого покарання зазнали О.Долгушин і Л.Дмоховський — по 10 літ каторги, обидва й загинули в ув’язнені. Літ.: Лавров П.Л. Народники-пропагандисты 1873—1878 годов. Л., 1925; Тихоцкий В. Подпольная типография долгушинского кружка. «Огонек», 1925, № 22; Кункель А.А. Долгушинцы. М., 1932; Итенберг Б.С. Движение революционного народничества. М., 1965; Агитационная литература русских революционных народников. Л., 1970. П.Г. Усенко.
спільності та прабатьківщини слов’ян) і давньої слов’ян. історії та культури. Видав працю «Про слов’янство перед християнством» (1818). Описав багато городищ і курганів у Галичині, на Волині й Поділлі. На матеріалі розкопок прагнув розробити теорію про єдність праслов’ян. к-ри. На тер. Правобережної України й Західної України зібрав і записав понад 2000 нар. пісень — найбільше на той час зібрання в слов’ян. фольклористиці. Ці пісні були частково опубл. й використані М.Максимовичем, М.Гоголем, Т.Шевченком, П.Кулішем, М.Драгомановим, В.М.Гнатюком, П.Шафариком та ін. 1974 у Києві вийшла найповніша зб. «Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського». Значна ч. його записів зберігається в різних архівах України, Польщі та Росії. Літ.: Cravnocki A. Zorian Dolengo Chodakowski. В кн.: Wielka Еncyklopedia powszechna, t. 2. Warszawa, 1963; Піонер слов’янської фольклористики та його українські записи. В кн.: Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського. К., 1974. Я.І. Дзира.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Долгоруков Микола Андрійович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
