ДОВЖЕНКО Олександр Петрович (12.09(31.08).1894—25.11.1956) — кінорежисер, художник-графік, письменник, громад. діяч, фундатор нац. кінематографа. Засл. діяч мист-в (1939), нар. арт. РРФСР (1950). Н. на х. В’юнище Сосницького пов. Черніг. губ. (нині в межах смт Сосниця) в багатодітній сел. родині. Навч. в Сосницькому 4-класному уч-щі (1907—11), Глухівському вчительському ін-ті (1911—14). Вчителював у Кутузовському вищому та 2-му Житомир. початковому уч-щах (1914—17). 1917/18 навч. р. — студент Київ. комерційного ін-ту. 29 груд. 1919 затриманий Волинською губернською ЧК у м. Житомир за перебування в лавах Армії Української Народної Республіки. Звільнений за сприяння членів Української комуністичної партії (боротьбистів). На поч. 1920 чл. УКП(боротьбистів), 21 листоп. 1920—27 лип. 1921 секретар Київ. губернського від. нар. освіти, 2 жовт. 1921 — берез. 1922 — зав. заг. від. повноважного представника нар. комісара закордонних справ УСРР у Вар-
шаві, весна—літо 1922 — секретар консульського від. Торгпредства УСРР у Берліні (Німеччина), літо 1922—черв. 1923 — учень приватної худож. шк. В.Єккеля в Берліні. Працював художникомкарикатуристом у кількох періодичних виданнях в Україні («Вісті» ВУЦВК, «Комуніст»), був чл. спілки «Гарт» (1923—25). У кінематографії од 1926. Перші фільми — «Вася-реформатор», «Ягідка кохання», «Сумка дипкур’єра» (1926—27). Шедеврами світ. кінематографа визнано його картини «Звенигора» (1927), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930; 1958 на міжнар. кінофестивалі у м. Брюссель названий серед 12 найкращих фільмів всіх часів і народів). Перший звуковий фільм — «Іван» (1932). 1933 переїхав до Москви. Впродовж 2-ї половини 1930-х рр. поставив кінокартини «Аероград» (1935), «Щорс» (1939). 1940—41 — худож. кер. Київ. кіностудії (див. Національна кіностудія імені О.Довженка). У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 — фронтовий кореспондент, публіцист, кінорежисер; полковник запасу (з 24 берез. 1943). Зняв кіноепопею «Битва за нашу Радянську Україну» (1-ша ч. — 1943, 2-га — 1944). 26 листоп. 1943 Й.Сталін заборонив друк кіноповісті «Україна в огні», а 30 січ. 1944, після наради членів політбюро ЦК ВКП(б) за присутності Д., її було визначено як «антирадянську, антиленінську, антинаціональну,
антиколгоспну». Д. виключили зі складу Держ. к-ту зі Сталінських премій та Всеслов’янського антифашистського комітету. Новий фільм зміг поставити лише через 5 років («Мічурін», 1949). Працював над кіносценаріями «Прощай, Америко!», «Поема про море», «Золоті ворота», «Зачарована Десна», «Потомки запорожців», «Тарас Бульба», «Повість полум’яних літ». Лауреат Сталінської премії (1941, 1949), Ленінської премії (1959, посмертно). П. на підмосковній дачі в Передєлкіно (нині Моск. обл., РФ). Тв.: Моя автобіографія. «Театр— клуб—кино» (Одесса), 1918, № 31; Твори, т. 1—5. К., 1964—66; Зачарована Десна. Кіноповість: Україна в огні. Щоденник (1941—1956). К., 1995. Літ.: Бажан М. О.Довженко: Нарис про митця. Х., 1930; Куценко М.В. Сторінки життя і творчості О.П. Довженка. К., 1975; Довженко в воспоминаниях современников. М., 1982; Довженко і світ: Творчість О.П. Довженка в контексті світової культури. К., 1984; Корогодський Р. Довженко в полоні: Розвідки та есеї про Майстра. К., 2000. В.І. Марочко.
м’яток — Сахнівка (село Корсунь-Шевченківського р-ну Черкас. обл.), Воїнь, Волинцеве (село Путивльського р-ну Сум. обл.), Вишгород, Чучин, х. Половецький (нині с. Половецьке Богуславського р-ну Київ. обл.), Іван-город (село Ічнянського району Черніг. обл.) та ін. Нагороджено орденом «Знак Пошани». П. у м. Київ. Літ.: П.Т. Відзначення 60-річчя В.Й. Довженка. «УІЖ», 1969, № 9; Василь Йосипович Довженок. [Некролог]. Там само, 1977, № 2; Мезенцева Г.Г. Дослідники археології України. Чернігів, 1997. Г.С. Брега.
Автор численних праць з соціально-екон. історії Білорусі, України та Росії. Д.-З. досліджував литов.-польс. добу укр. історії, історію Кривицької й Дреговицької земель, укр. міст 15— 16 ст. Створив у Києві власну шк. з історії Росії. Опублікував низку праць з історії нар. г-ва Рос. д-ви 16—17 ст., сусп. руху в Росії, зокрема з історії декабристів руху. Його праці й нині зберігають неабияке довідкове значення завдяки вміщеному в них багатому фактичному матеріалові. П. у м. Москва. Тв.: Очерк истории Кривичской и Дреговичской земель до концa XII столетия. К., 1891; Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах, т. 1. К., 1901; Очерки по истории западнорусского крестьянства в XVI в. К., 1906; Мемуары декабристов. К., 1906; Идеалы декабристов. М., 1907; Украинские староства в первой половине XVI в. К., 1908; Русская история в очерках и статьях, т. 1—3. М., 1909—12; История русского народного хозяйства. К., 1911; Торговля и промышленность Москвы XVI—XVII вв. М., 1912; Весь Юго-Западный край: справочная и адресная книга по Киевской, Волынской и Подольской губернии. К., 1913. Літ.: Історія Київського університету. 1874—1959. К., 1959. Г.Г. Денисенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДОВЖЕНКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
