ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬК (до 1936 — Кам’янське) — місто обласного підпорядкування Дніпроп. обл. Розташов. на обох берегах Дніпра, за 35 км від Дніпропетровська. Залізничний вузол. Нас. 273,7 тис. осіб (2001). Місцевість, в якій розташов. Д., заселена ще за доби раннього палеоліту. За доби Київської Русі через тер. сучасного міста проходив водний шлях «із варягів у греки», пізніше тут була переправа через Дніпро. Спустошена татаро-монголами місцевість поступово перетворилася на ч. Дикого поля. У 16—17 ст. ця тер. ввійшла до складу Вольностей Війська Запорозького низового. На серед. 18 ст. тут уже існували поселення Романкове, Карнаухівка та Тритузне. Поряд з ними виник зимівник козака Камеона. Перша згадка про поселення Кам’янське у складі Кодацької паланки належить до 1750. Тут мешкали колиш. козаки, які стали хліборобами й ремісниками. Після зруйнування Запорозької Січі ця тер. увійшла до складу
Слов’янської пров. Саксаганського (Новокодацького) пов. Новоросійської губ. 1784 с-ще було зараховано до розряду казенних (держ.) поселень. Від 1802 перебувало в складі Катериносл. пов. Катеринославської губернії. На поч. 80-х рр. 19 ст., із будвом залізниці, яка проходила поблизу с-ща і з’єднувала Донбас із Криворіжжям, відбувається пром. піднесення Кам’янського. 1887 акціонерне Південноросійське Дніпровське металургійне товариство розпочало тут буд-во найбільшого на той час металургійного з-ду. Першу домну запущено 1889. Крім металургійного з-ду, було побудовано багато невеликих підпр-в, майстерень, друкарень. Населення Кам’янського 1896 збільшилося до 19 тис. осіб, а 1917 становило вже 63 тис. осіб. У 20 ст. з розвитком пром. буд-ва центр Кам’янського стає містом (1917), а його околиці існують як окремі села. 1929 обидві частини поселення були об’єднані, чисельність мешканців становила 45 тис. осіб. Од 1932 — місто у складі Дніпроп. обл. У лют. 1936 перейм. на Д. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 від 22 серп. 1941 по 25 жовт. 1943 Д. був окупований гітлерівцями. 1970 нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Нині Д. — багатогалузевий індустріальний центр. Провідні галузі пром-сті — металургійна, маш.-буд., коксохім., буд. матеріалів. Уродженцем міста був партійний і державний діяч доби СРСР Л.Брежнєв. Пам’ятка арх-ри — СвятоМиколаївський собор (1894). Літ.: ІМіС УРСР. Дніпропетровська область. К., 1969; Огонь Прометея. Очерки истории завода им. Дзержинского. Днепропетровск, 1969; Люди і долі Дніпродзержинська. Альманах. Дніпродзержинськ, 2001. Я.В. Верменич.
бл. 400 поселень та місцезнаходжень, 30 з яких розкопано. Основа госп-ва — рибальство, мисливство, збиральництво, зароджуються скотарство, землеробство. Для даної групи к-р характерні великі родові могильники з випростаними на спині померлими. Виділено три етапи розвитку Д.-д.к.-і.с. Локальні варіанти описав Д.Телегін; О.Титова виділила їх в окремі к-ри. Д.-д.к.-і.с. відіграла певну роль у складанні балто-слов’ян. мовного ареалу. Літ.: Телегін Д.Я. Дніпро-Донецька культура. К., 1968; Телегин Д.Я., Титова Е.Н. Поселения Днепро-Донецкой этнокультурной общности эпохи неолита. К., 1998. О.М. Титова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
