Директивні плани становили собою централізовані держ. перспективні програми розвитку нар. г-ва СРСР, його соціальної сфери, к-ри, освіти, науки й техніки. На основі цих планів вищі органи влади визначали нижчим інстанціям обсяги, терміни, умови та ін. параметри вир-ва, розподілу та споживання в держ. і колективному (колг.кооп.) секторах економіки. Директивне планування було важливою складовою функціонування всієї т. зв. адм.-командної
392 ДИРЕКТИВНЕ
системи організації сусп. життя. В основу рад. планування було покладено положення, сформульоване Й.Сталіним на XV з’їзді ВКП(б) у груд. 1927: «Наші плани є не плани-прогнози, не плани-загадки, а плани-директиви, які обов’язкові для керівних органів». Директивне планування рад. кер-во протиставляло «стихії» ринкових механізмів функціонування економіки, стверджуючи цим перевагу політики та комуніст. ідеології над традиціями госп. життя. Комуністи завжди виходили з того, що соціаліст. сусп-во повинно бути високоіндустріалізованим, де засоби вир-ва націоналізовані, а г-во — планове. Відразу після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 РНК Рад. Росії (від січ. 1918 РСФРР) почав утворювати центр. установи, покликані займатися плануванням і керувати економікою в цілому. Так були створені Вища рада народного господарства 1917—1932 (ВРНГ), Держ. комісія електрифікації Росії та Держплан як вища держ. планова установа для розробки єдиного ген. держ. екон. плану, а також методів і засобів його виконання. Першим планом розвитку нар. г-ва в Рад. Росії, директивно затвердженим владою, став план ГОЕЛРО 1920. Працюючи над цим планом, комісія Г.Кржижановського та ВРНГ підготували низку розрахункових показників на 1921: вир-во електроенергії передбачалося збільшити із 180 до 244 млн кВт, вугілля — з 431 до 718 млн пудів, нафти — з 71 до 298 млн пудів, цукру — з 7,5 до 25 млн пудів, деревини — з 10 до 19 млн кубічних сажнів, текстилю — від 135 до 780 млн аршинів та ін. 1920 було затверджено також детальну програму відновлення парку паровозів, а також план відновлення й буд-ва вагонів. Уже в груд. того ж року голова транспортної комісії Л.Троцький на 8-му Всерос. з’їзді рад доповів про перші успіхи реалізації цього плану і заявив, що поточні результати свідчать про те, що початковий п’ятирічний план може бути виконаний за 3,5 року. Ці заяви значною мірою сприяли підвищенню популярності планування.
У серед. 1920-х рр. Держплан СРСР почав практикувати заг. планування всього нар. г-ва. Першим кроком у цьому напрямі стала розробка «контрольних цифр» для економіки країни на рік. У ході цієї роботи змагалися різні теор. школи. Прихильники «цільового планування» вели полеміку з прибічниками «генетичного курсу». Перші покладалися на «свідомо» поставлені перед рад. економікою завдання, другі — більше значення надавали коригуванню тенденцій, що об’єктивно складалися в ході розвитку нар. г-ва. Наприкінці 1927 ЦК ВКП(б) вирішив розробити директиви до складання п’ятирічних планів розвитку нар. г-ва країни (див. П’ятирічні плани). П’ятирічний період було взято гол. чин. тому, що припускалося, нібито для буд-ва й уведення в дію нових потужних підпр-в потрібно в середньому 5 років. 1-ша п’ятирічка була розрахована на 1928/29— 1932/33 госп. роки. Її планування спочатку здійснили за періодами, що збігалися з фінансовим роком (з 1 жовт. до 30 верес.), за основу якого брали традиційний с.-г. рік. Невдовзі планово-фінансові розрахунки переробили за календарним роком (з 1 січ. до 31 груд.). Тому 2-й рік 1-ї п’ятирічки виявився подовженим на один квартал. Зміна періоду річного планування означала також зміну пріоритетів у політиці д-ви із с. госп-ва на пром-сть. Остаточний варіант директивних планів 1-ї п’ятирічки був затверджений в квіт. 1929 16-ю конф. ВКП(б), але боротьба за розміщення пром. об’єктів ще продовжувалася. Зокрема, Держплан СРСР відстоював варіант буд-ва Урало-Кузнецького комбінату, а Держплан УСРР (див. Державна планова комісія при Раді Народних Комісарів УСРР) обґрунтовував доцільність розвитку пром-сті переважно в Україні. 15 трав. 1930 ЦК ВКП(б) вирішив справу на користь Уралу й Кузбасу. Було відповідно змінено й директивні показники п’ятирічного плану. Набула поширення практика адм. втручання в систему перспективного й поточного планування з політ. та ідеологічних мотивів.
Під час виконання 1-ї п’ятирічки в країні виникли паливна, транспортна та с.-г. кризи. Остання для УСРР стала особливо трагічною (див. Голодомор 1932—1933 в УСРР). Тому заради виконання запланованого уряд вдався до небувалого для мирного часу зменшення рівня споживання на душу населення. Планування 2-ї п’ятирічки (1933—37) ознаменувалося різким обмеженням прав УСРР— УРСР щодо визначення показників розвитку нац. економіки. Директиви 2-ї п’ятирічки для України були опрацьовані й затверджені Держпланом СРСР. Держплан УСРР лише опублікував офіц. статтю «Напрям і орієнтовні ліміти розвитку народного господарства УСРР». Ні КП(б)У, ні уряд УСРР планів цієї п’ятирічки не затверджували. Наступними п’ятирічними періодами були: 1938—42 — 3-тя п’ятирічка (передвоєнна, див. Велика вітчизняна війна Радянського Союзу 1941—1945); 1946— 50 — 4-та (післявоєнна); 1951— 55 — 5-та (її план, як і попередніх п’ятирічок, розроблявся за часів перебування при владі Й.Сталіна); 1956—60 — 6-та. План останньої п’ятирічки фактично було зірвано територіальною перебудовою управління і планування нар. г-ва СРСР, розпочатою М.Хрущовим. Від 1957 директивне планування набуло ознак відвертого адміністрування: Верховні Ради СРСР та УРСР почали регулярно схвалювати щорічні плани як закони. 7-річний план (1959—65) був задуманий як складова директивного 20-річного плану побудови в СРСР «фундаменту комунізму». Згідно з контрольними цифрами вже 1970 СРСР мав перегнати США за вир-вом продукції на душу населення. 1966 був розроблений перший укр. територіальний міжгалузевий баланс, але в плануванні розвитку економіки республіки він не застосовувався. 8-ма п’ятирічка (1966—70), як і всі попередні, не була виконана, хоча 1967 Верховні Ради СРСР і УРСР помітно змінили плани на 1969— 70, скоротивши їх, коли стали очевидними їх нереальність і волюнтаризм.
Наступні п’ятирічки — 9-та (1971—75), 10-та (1976—80), 11-та (1981—85) та 12-та (1986— 90) — ознаменувалися подальшим загостренням кризових явищ в економіці СРСР. 1980-ті рр. пройшли під гаслом проголошення нових соціальних програм: продовольчої, соціального переустрою сіл, житлової. На відміну від програм попередніх років, тривалість реалізації нових планів передбачалася значно більшою. Була також прийнята програма розвитку машинобудування. Ставилося завдання до кін. 12-ї п’ятирічки випускати 70—80 % конкурентоспроможної продукції в галузях маш.-буд. комплексу. 1986 XXVII з’їзд КПРС ухвалив програму «Житло-2000» — в ході її виконання кожна рад. сім’я до 2000 мала бути забезпечена окремою квартирою. Усі ці програми в наук. й екон. відношеннях були необґрунтованими: їх виконання не забезпечувалося фінансовими та матеріальними ресурсами. Тому згодом стала очевидною нереальність усіх цих програм, від самого початку явно приречених на провал. Досвід організації управління економікою в СРСР довів принципову обмеженість можливостей директивного, «всеохоплюючого» планування процесу розвитку — якісних змін продуктивних сил сусп-ва. Провали директивного керування об’єктивно підштовхували економіку СРСР до реформування на ринкових засадах. Літ.: Гладков И. От плана ГОЭЛРО к плану шестой пятилетки. М., 1956; Історія народного господарства Української РСР, т. 1—3. К., 1983—87; Бут О.М. Проблеми управління промисловістю: історичний досвід і уроки. К., 1990; Карр Э. История Советской России, кн. 1, т. 1—2. Большевистская революция. 1917—1923. М., 1990; Девис Р., Хлевнюк О. Вторая пятилетка: механизм смены экономической политики. «Отечественная история», 1994, № 3; Гринчуцький В. Промислові трести України в 20-ті роки. К., 1997; Кульчицький С. Україна між двома війнами (1921—1939 рр.). К., 1999. О.А. Удод.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДИРЕКТИВНЕ ПЛАНУВАННЯ В СРСР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
