ДИМАНШТЕЙН Семен (Шимон) Маркович (21.03.1886— 25.08.1938) — державний і партійний діяч, голова ЦК «Общества по землеустройству евреевтрудящихся» (ОЗЕТ), кер. Центр. бюро Єврейс. секції при ЦК РКП(б), гол. ред. ж. «Революция и национальности». Н. в м. Себеж Вітебської губ. (нині місто Псковської обл.; за ін. даними — в м. Стара Руса, нині місто Новгород. обл., обидва в РФ) в сім’ї дрібного ремісника-бляхаря. Від 1904 — член РСДРП — ВКП(б). Незабаром став професіональним революціонером (прізвисько — Максим). 1909 засуджений на 4 роки каторги, після відбуття покарання був залишений на довічне поселення у с. Знам’янка Якутської губ. На той час, як свідчать офіційні документи, Д. не мав початкової освіти, та невдовзі він вивчив франц. і нім. мови, фізику, математику, філософію і політекономію. На поч. 1914 утік за кордон, працював слюсарем та електромонтером у Франції. Після Лютневої революції 1917 повернувся в Росію в р-н м. Рига (нині столиця Латвії), був одним із редакторів «Окопной правды». Після окупації Риги Німеччиною під час Першої світової війни переїхав у Петроград (нині м. Санкт-Петербург). Після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 призначений чл. колегії Наркомату праці. В січ. 1918 його направили працювати в Наркомат в справах національностей РСФРР, який тоді очолював Й.Сталін. Від листоп. 1918 під час недовгого існування Литовської, а потім Литовсько-Білоруської РСР, був чл. урядів цих більшовицьких нац. утворень. У трав. 1919 повернувся до роботи в Наркоматі в справах національностей РСФРР. Був призначений секретарем Центр. бюро єврейс. секцій при ЦК РКП(б). Водночас 1918—20 — чл. Всерос. ЦВК. 1920—21 — член Туркестанського бюро ЦК РКП(б), нарком освіти Туркестану. Водночас — повноважний представник РКП(б) у Бухарській Нар. Рад. Республіці. Важка хвороба (малярія) змусила Д. повернутися в європ. ча-
стину СРСР. 1922—24 працював в УСРР, де був чл. ЦК КП(б)У, входив до складу оргбюро ЦК КП(б)У, був зав. від. агітації та пропаганди ЦК КП(б)У, чл. колегії Наркомосу, зав. Головполітпросвітою. В цей час почалася його літ.-публіцистична діяльність. 1924 відкликаний в Москву. Призначений заступником голови від. агітації та пропаганди ЦК ВКП(б), водночас очолив нац. сектор у цьому відділі. У листоп. 1926 на 1-му Всесоюзному з’їзді ОЗЕТ (існувало 1925—38) був обраний його головою. Діяльність Д. на цій посаді була спрямована на більшовизацію єврейс. нац.культ. та соціально-екон. життя. Така позиція втілилась у сприянні аграризації євреїв, утворенні розгалуженої мережі нац. містечкових та сільс. рад, виділенні на тер. СРСР 5 нац. єврейс. р-нів (3 в УСРР (див. Національні райони УСРР) та 2 в Криму) та Єврейс. АР на Далекому Сході (див. Біробіджанський проект), створенні друкованих видань, освіт. та культ. закладів мовою ідиш, яку Д. добре знав. Але водночас він був непримиренним супротивником єврейс. реліг. традицій (див. Іудаїзм в Україні), боровся з сіонізмом, що відбилося передусім у закритті культ. закладів та забороні використання давньоєврейс. мови іврит. 1930 став гол. ред. новоутвореного ж. «Революция и национальности», що був повністю присвячений теорії та практиці вирішення нац. питання в СРСР, очолив Ін-т національностей при Всерос. ЦВК. Певний час тісно співробітничав із прихильниками націонал-комунізму в Україні. Наприкінці 1937 ж. «Революция и национальности» був закритий, а Д. у лют. 1938 заарештований. Страчений. Реабілітований 13 серп. 1955. Тв.: Проблема национальной культуры и культурного строительства в национальных республиках. «Вестник Коммунистической академии», 1929, № 31(1); Идеологическая борьба в национальном вопросе. «Революция и национальности», 1930, № 3; Отношение марксизма-ленинизма к вопросу об ассимиляции национальностей. Там само, 1935, № 7. Г.Г. Єфіменко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДИМАНШТЕЙН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
