ДЗЕРЖИНСЬКИЙ Фелікс Едмундович (11.09(30.08).1877—20. 07.1926) — партійний та державний діяч, учасник польс. й рос. революц. рухів. Н. в маєтку Дзержиново Ошмянського повіту Віленської губ. (нині тер. Мінської обл., Білорусь) в родині шляхтича. Навч. у Віленській г-зії. Від 1895 — чл. с.-д. орг-ції Литви, з 1896 — професіональний революціонер. 1903 обрано чл. Гол. правління соціал-демократії Королівства Польс. і Литви (СДКПіЛ). Активний учасник революції 1905—1907 у Польщі. Від 1906 — чл. ЦК РСДРП як представник СДКПіЛ. Неодноразово був заарештований царською охранкою (1897, 1899, 1902, 1909 і 1912). У тюрмах, на каторзі та в засланні провів 11 років. Після звільнення з ув’язнення в Моск. централі в лют. 1917 працював у Москві. В квіт. 1917 Моск. орг-ція РСДРП(б) делегувала його на 7-му конф., а в серп. цього року — на VI з’їзд РСДРП(б), де Д. було обрано чл. ЦК партії. Залишився в Петрограді (нині м. Санкт-Петербург). Активний учасник Жовтневого перевороту в Петрограді 1917, чл. військ.-революц. к-ту при Петрогр. раді. Від груд. 1917 — голова ВЧК (із 1922 — ДПУ, із 1923 — ОДПУ). В січ. 1919 у складі комісії ЦК РКП(б) виїжджав на Сх. фронт. Від 30 берез. 1919 до 6 лип. 1923 — нарком внутр. справ РСФРР (від 1922 — СРСР). Від лют. до берез. 1920 — голова Центр. надзвичайної комісії з палива. Із 19 лют. 1920 — голова Гол. к-ту із заг. трудової повинності. Автор або співавтор нормативних актів щодо регулювання трудової повинності в РСФРР та УСРР, автор інструкції з проведення гужової повинності. Навесні 1920 — в Україні. Працював на Донбасі. Брав участь в організації системи ор-
ганів заг. трудової повинності в УСРР. Від 5 трав. 1920 — нач. тилу Південно-Західного фронту та голова постійної наради по боротьбі з бандитизмом при нач. управління тилу Пд.-Зх. фронту. Автор програми ліквідації повстанського сел. руху в Україні (див. Повстанський рух в Україні 1918—1922). Керував роботою політ. від. тилу Пд.-Зх. фронту з деморалізації повстанських загонів Н.Махна і патріотичного виховання червоноармійців. Сприяв організації й укріпленню військ ВОХРа (внутр. охорони республіки). Від 27 січ. 1921 — голова комісії з поліпшення життя дітей. Від 14 квіт. 1921 — нарком шляхів сполучення (одночасно голова ВЧК і нарком внутр. справ). Запровадив лінійну систему управління на транспорті. Із 2 лютого 1924 — голова Вищої ради нар. г-ва (див. Вища рада народного господарства 1917—1932), одночасно — голова ОДПУ. Від берез. 1924 — голова Вищої урядової комісії з металопром-сті, від листоп. 1924 — чл. ВЦРПС. Брав участь у розробленні та реалізації плану індустріалізації. 1926 — знову в УСРР. Сприяв налагодженню роботи трестів «Південсталь» і «Південмаштрест». Був обраний чл. ЦК на VII з’їзді РСДРП(б), VIII—XIV з’їздах РКП(б). Від 1920 — канд. у члени орг. бюро ЦК РКП(б), від 1924 — канд. у чл. політбюро ЦК РКП(б)—ВКП(б). Нагороджений орденом Червоного Прапора. П. у м. Москва. Похований у Москві біля Кремлівської стіни. Тв.: Избранные произведения, т. 1—2. М., 1977; Дневник заключенного. Письма. М., 1984. Літ.: Феликс Эдмундович Дзержинский: Библиографический указатель. М., 1977; О Феликсе Эдмундовиче Дзержинском: Воспоминания, статьи и очерки современников. М., 1987; Феликс Эдмундович Дзержинский. М., 1987; Ермолаев В.Н. Государственная деятельность Феликса Эдмундовича Дзержинского на Украине. Автореферат дис. ... канд. юрид. н. Х., 1988; Иванов А. Неизвестный Дзержинский: Факты и вымыслы. Минск, 1994. О.М. Мовчан.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДЗЕРЖИНСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
