ДЕМИДІВКА — с-ще міськ. типу Млинівського р-ну Рівнен. обл. Розташов. на берегах р. Жабичі (прит. Стиру, бас. Дніпра), за 35 км від залізничної ст. Дубно та за 80 км від обл. центру. Нас. 3,1 тис. осіб (1999). Найдавніша згадка — від 1570; с-ще звалося тоді Демидів і належало кільком власникам. У серед. 17 ст. нас. Д. активно підтримувало козаків — учасників національної революції 1648—1676, боролося проти польс. шляхти. Після «Вічного миру» 1686 в складі Польщі, після 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) відійшло до Російської імперії. Наприкінці 19 ст. мало статус м-ка, де тричі на рік відбувалися ярмарки. В роки Першої світової війни кілька разів переходило з рук у руки, що завдало жителям великих збитків. 1921—39 — у межах кордонів Польщі, після 1939 — у складі УРСР. Райцентр 1940—62 та від 1995. В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 гітлерівці знищили тут сотні жителів, відправили бл. 2 тис. мешканців на роботи в Німеччину. С-ще міськ. типу від 1959. Пам’ятки: городище 10— 13 ст. в урочищі «Замчисько», палац (1780), Покровська церква і дзвіниця (1830—40); братська могила рад. воїнів, меморіал воїнської слави на честь 40-річчя перемоги у Великій вітчизн. війні Рад. Союзу 1941—45 (1985). Літ.: Баранович О. Залюднення Волинського воєводства в першій половині XVII ст. К., 1930; Ілляшенко Я.Є. Волинь за 25 років. Львів, 1964. Є.М. Скляренко.
вихователем шляхтича Щ.Пжилубського, здійснив подорож по Європі, навч. разом зі своїм підопічним у нім. ун-тах. 1614 надрукував свою першу працю з теології. Від 1615 — пом. ректора Віленської кальвіністської г-зії, після 1616 — її ректор. Написав і видав кілька панегіриків латиною та польс. мовою. В 1620-х — на поч. 30-х рр. — вихователь князів Януша Радзивілла і (пізніше) Богуслава Радзивілла. Від 1632 — пастор у замку Радзивіллів під Вільно. Згодом — ректор г-зії в Слуцьку (нині місто Мінської обл., Білорусь). Осн. твором Д. є польськомовний «Компендіум», написаний у Вільно 1624, виданий наступного року в друкарні, що діяла неподалік м. Новогрудок у м. Любча (нині с-ще міськ. типу; обидва нині Гродненської обл., Білорусь). Осн. джерелом при написанні «Компендіуму» для Д. слугували хроніки: М. та Й.Бєльських, А.Гваньїні, С.Сарницького, М.Стрийковського й, особливо, М.Кромера. Були використані також особисті спогади. В центрі уваги Д. — військ.-політ. й церк. історія Речі Посполитої, певне місце відводилося також історії України, найбільше — періодові Київської Русі. Д. прагнув дати максимально стислий виклад подій, тому його «Компендіум» став своєрідним підручником. Цей твір був добре відомий укр. літописцям, напр., Я.Бінвільському та авторові укр. хронографа 2-ї редакції, прізвище якого не встановлене. Літ.: Мицик Ю.А. Історія Київської Русі на сторінках хроніки П.Демитровича. «УІЖ», 1996, № 6. Ю.А. Мицик.
1655 (27 груд. 1654) повстанцям було запропоновано здатися, однак вони відмовилися навіть прийняти листа про здачу. Майже весь день тривав штурм м-ка, в ході якого з обох боків були значні втрати. Коли поляки підпалили м-ко артилерійським обстрілом, повстанці відступили до замку і там продовжували оборонятися. Наступного дня ситуація для повстанців погіршилася, і вони розпочали мирні переговори. Три сотники (Зарудний, Юркевич, Яковенко) капітулювали. Під час виходу обложених із замку всупереч умовам капітуляції (8 січ., н. ст.) на них напали польські й ординські війська. Майже всі захисники Демківки разом із місцевими жителями (6—10 тис. осіб) загинули. Полонених сотників за наказом команд. коронними військами гетьмана польного коронного С.Потоцького стратили. Після падіння Демківки війська Речі Посполитої рушили на м. Умань, однак там були зупинені (див. Уманські оборони 1654, 1655, 1674).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДЕМИДІВКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
