ДЕВІЗ (франц. devise, від лат. devidere — розділяти, в значенні виокремлювати «осібне») — фігурне, словесне або фігурно-словесне формулювання провідної ідеї чи програми дій окремої особи, роду, ордену, установи, партії, д-ви. Д. — одна зі складових (але не обов’язкових) ч. герба, прапора, ордена. Місце Д. в гербі стосовно ін. елементів є строго визначеним: Д. завжди розміщується поверх ін. зображень, як правило, — на особливій девізній стрічці, яка йде навколо герба напіввінком, рідше — у вигляді окантовки. Девізи розрізняють за категоріями їхніх власників на родові або особисті, орденські й корпоративні тощо. Прикладом Д. міста є, зокрема, вислів «Завжди вірний» (Львів); орг-ції — «У боротьбі здобудеш державу або загинеш за неї» (Організація українських націоналістів, Українська повстанська армія); воїнів — «Слава героям!» та відзив «На віки слава!» (УПА); «Життя — Вітчизні, слава — народу, честь — нікому!» (військовиків-білогвардійців); віруючих: «Слава Ісусу Христу!», «Amen!» («Амінь!») — «Хай буде так!», «З нами Бог!»; громадян д-ви: «Батьківщина або
смерть!» (араб. країни); чл. артілі — «Один за всіх, всі за одного!» тощо. Д. відомі з часів античності, а як елементи гербів в Зх. Європі — з 13—14 ст. В Україні такі Д. набули поширення в 16— 18 ст. Тоді склалися такі групи Д.: особисті; родові; держ.; глав урядів; церк. ієрархів; чернечих орденів та монастирські; міст; областей, істор. провінцій, регіонів та стародавніх д-в, що втратили самостійність; нац. автономій; бойові заклики (кличі); воїнських частин та з’єднань; на орденах і медалях; корпоративні (профспілок, т-в, цехів тощо). Існують також девізи на честь тих чи ін. подій: на закінчення буд-ва («Хай стоїть цей храм віки!»), на честь істор. події («Хай не померкне в віках воїнська слава полеглих в бою за звільнення міста…»), на ознаменування ювілейної дати; на шану померлих тощо. Чимало особистих девізів із часом перетворилося на династичні й держ. Так, Д. принца Вільгельма Оранського «Я стримую!» — став держ. Д. Королівства Нідерландів; бойовий клич англ. королів часів Столітньої війни 1337—1453 — «Бог і моє право!» — Д. Сполученого Королівства Великої Британії та Пн. Ірландії. Беджі та імпреси (фігурні девізи) фактично є емблемами нац. або династичного характеру. Фігурний Д. Шотландії — реп’ях, Уельсу — цибуля-пір, Англії — троянда. Особливу за формою групу становлять літерні девізи та девізи енігматичні (див. Енігматичні зображення). Поширеними є Д. на стрічках. Шрифт написання таких Д. має бути простим і максимально чітким, зокрема, на чорну стрічку його наносять білою фарбою. Згідно з геральдичними приписами словесні Д. не виконують золотом і сріблом, то привілей літерних (вензельних) девізів. Чимало сучасних країн мають держ. девізи. Так, девіз Бельгії — «Союз дає силу», Іспанії — «Велика свобода без меж», Польщі — «Єще Польща не згінела!» (не офіц.), Саудівської Аравії — «Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммад — пророк Аллаха» (заг.мусульманський Д.), США — «При розмаїтті — єдині!», Франції — «Свобода, Рівність і Бра-
терство». У Чехословаччині існував Д. глави д-ви — президента — «Істина перемагає!» Спец. дослідженнями Д. займаються геральдика, генеалогія, просопографія. Літ.: Бойницкий С.Н. Гербовые девизы русского, польского. финляндского и прибалтийского дворянства. СПб., 1910; Девиз. В кн.: Лукомский В.К., Типольт Н.А. Русская геральдика: Руководство к составлению и описанию гербов. Пг., 1915; Введение в специальные исторические дисциплины. М., 1990; Похлебкин В.В. Международная символика и эмблематика. М., 1995. Я.О. Іщенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДЕВІЗ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
