ДАРНИЦЬКИЙ ТАБІР ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ (шталаг № 384) — один із найбільших та-
борів військовополонених на території України в роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945. Розміщувався в лісі, за 3 км від Ново-Дарниці (колиш. дачне с-ще поблизу залізничної ст. Дарниця, нині в межах Дарницького р-ну Києва), по лівому боці дороги на Бориспіль, у чотирьох будівлях військового складу. В жовтні 1941 гітлерівці створили тут табір для захоплених у полон під Києвом бійців і командирів Червоної армії (див. Радянська армія). Спочатку в таборі було 30—35 тис. осіб, згодом їх кількість зросла. Військовополонених групували за національною ознакою. Політпрацівників та євреїв розстрілювали. Харч — баланду та хліб-сурогат (150— 200 г) — видавали 1—2 рази на день. З початком холодів силами військовополонених у колишніх складських приміщеннях було обладнано нари в 3—4 яруси, але більшість в’язнів змушена була спати прямо на підлозі, в проходах. Приміщення не опалювалися навіть у сильні морози. Шлункові та пошесні хвороби спричиняли масову смертність. Неподалік від приміщення селищної школи гітлерівці влаштували табірне кладовище. Під кожною могилою з одним-двома випадковими прізвищами покоїлися
десятки й сотні померлих. Кількість загиблих у Д.т.в. становить 75 тис. осіб. Нині на місці його розташування споруджено пам’ятник загиблим військовополоненим. Літ.: Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941—1945 гг., т. 1. К., 1975; Коваль М.В. Шлак війни. Наші військовополонені у 1941—1944 роках. «Політика і час», 1999, № 2—3. М.В. Коваль.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДАРНИЦЬКИЙ ТАБІР ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
