ҐЕДРОЙЦ Єжи (Giedroyc Jerzy; 27.07.1906—14.09.2000) — польс. політик, видавець, публіцист, речник польс.-укр. порозуміння. Походив з давнього литов. князівського роду, що спольщився. Н. в м. Мінськ (нині столиця Білорусі) у родині фармацевта. 1916 з сім’єю переїхав до Москви, навч. в г-зії, згодом мешкав у Петрограді (нині м. Санкт-Петербург), де був свідком революц. подій 1917. Звідти повернувся до Мінська, 1919 евакуаційним потягом приїхав до Варшави, там продовжив навчання в г-зії. Влітку 1920 як доброволецьтелеграфіст брав участь в обороні Варшави під час польськорадянської війни 1920. Студіював право (1924—29) та історію (1930—31) у Варшавському ун-ті. Півтора року відвідував семінар з історії України проф. М.Кордуби, на який записався під впливом василіанина (див. Василіани) о. Т.Жевуського, наближеного до митрополита А.Шептицького. Цим студіям завдячував не лише ґрунтовними знаннями з історії та к-ри України, що стали солідною підставою українофільства Ґ., а й численними знайомствами з відомими укр. діячами. З 1929 поєднував працю польс. урядовця з активною громад. діяльністю: пресовий і пар-
ламентарний референт у Мін-ві с. госп-ва (1929—35); нач. президіального від. у Мін-ві пром-сті й торгівлі (1935—39). Організатор і ред. часописів «Głos fabryczny» («Фабричний голос»), «Академічна хроніка» (невдовзі перейм. на «Академічний день»), двотижневика «Bunt Młodych» («Бунт молодих»; 1929—37), перетвореного 1937 у тижневик «Polityka» («Політика»; 1937—39), квартальника «Wschоd — l’Orient» («Схід»; 1930—39). Зацікавлення Ґ. укр. справами стало однією з причин того, що Ґ. неодноразово відвідував Гуцульщину, репрезентував інтереси гуцулів у польс. урядових колах. У 1930-х рр. встановив контакти з провідними діячами укр. руху в 2-й Речі Посполитій, в т. ч. у Східній Галичині: з ред. «Літературно-наукового вістника» Д.Донцовим, сеймовим кореспондентом у Варшаві й ред. львів. «Діла» І.Кедриним, поетом і публіцистом Є.Маланюком, провідним діячем, а згодом і головою Українського національно-демократичного об’єднання, віце-маршалком польс. сейму В.Мудрим, єпископом Г.Хомишиним та ін. У період голодомору 1932—1933 в УСРР і сталінських репресій в УСРР—УРСР Ґ., поділяючи федералістичні погляди Ю.Пілсудського, послідовно пропагував ідею неминучого розпаду СРСР та утворення на його теренах незалежних д-в, підкреслюючи провідну роль України у цьому процесі. Виступав проти польс. держ. політики асиміляції українців, боровся за визнання рівноправності укр. мови з ін. мовами, запровадження окремих укр. шкіл, заснування укр. ун-ту та ін. 1935 Ґ. загрожувало ув’язнення у Березі Картузькій за публікацію у «Бунті молодих» ст. О.Бохенського «Кіров і Пєрацький», в якій стверджувалося, що вбивство бойовиками Організації українських націоналістів міністра Б.Пєрацького було наслідком політики 2-ї Речі Посполитої щодо українців, оскільки акти терору є породженням бездумних репресій уряду. У роки Другої світової війни Ґ. — особистий секретар польс. посла в Румунії Р.Рачинського (1939—40), кер. польс. відділення при посольстві Чилі в Бухаресті (1940), як співробітник англ. посольства займався польс. справа-
267 ҐЕДРОЙЦ
Іоаникій Ґалятовський.
Є. Ґедройц.
Герб роду Ґалаґанів.
268 ҐЕЛЬБЕР
«Kultura». Обкладинка.
Л.Л. Ґец.
ми в Румунії (1941). Згодом через Туреччину виїхав до Палестини, де перебував на пропагандистській роботі в 2-му корпусі Андерса армії, учасник лівійської кампанії й боїв за м. Тобрук. Дир. Європ. департ. Мін-ва інформації польс. уряду в Лондоні (1945). Від жовт. 1946 очолював Літературний ін-т (Instytut literacki) у Римі (ств. Андерсом для порозуміння з польс. еміграційним урядом). У черв. 1947 видав перший номер час. «Kultura» («Культура», 1947—2000). У жовт. 1947 Літературний ін-т і редакція «Культури» переїхали до м-ка Мезон-Лаффіт під Парижем. Крім «Культури», редакція видавала «Бібліотеку “Культури”» (з 1953) та «Zeszyty historyczne» («Історичні зошити»; з 1962 — піврічник; з 1972 — квартальник). Найближчими співпрацівниками Ґ. були відомі польс. емігранти — публіцисти, літератори, митці: Г.Герлінг-Грудзінський, Ю.Мєрошевський, Ю.Лободовський, С.Стемповський, В.Гомбровіч, Ч.Мілош, Ю.Чапський та ін. З укр. авторів з «Культурою» співпрацювали І.Кошелівець, Ю.Лавріненко, Б.Левицький, І.Лисяк-Рудницький, Б.Осадчук, П.Потічний, Ю.Шевельов, Р.Шпорлюк та ін. Ґ. був прибічником налагодження Польщею добрих стосунків зі сх. сусідами — Литвою, Білоруссю та Україною. З поч. 1950-х рр. укр. тематика та питання польс.-укр. порозуміння були одними із гол. напрямів діяльності Ґ. Він був чл. ред. ради наук. час. «Віднова», учасником численних акцій на захист свободи к-ри, започаткованих на Заході. Ініціював та уможливив видання антології Ю.Лавріненка «Розстріляне відродження» (1959); на відзначення 300-річчя Гадяцького договору 1658 видав кн. С.Кота «Jerzy Niemirycz: W 300lecie ugody hadziackiej» (1960). Виступав за гідне вшанування пам’яті С.Петлюри. У публікаціях час. «Культура» висвітлювалася т. зв. східна концепція Ґ. стосовно України, що передбачала утвердження у свідомості поляків необхідності відмови від претензій на Львів та «креси всходні», визнання реалій повоєн. кордонів, врегулювання взаємних польс.-укр. претензій винятково шляхом дискусій і вибачення в ім’я боротьби зі спільним поневолювачем — Рад.
Союзом. Ця концепція стала важливим аспектом «інтелектуальної революції», здійсненої на переломі 1940—50-х рр. у середовищі польс. та укр. інтелектуалів на еміграції видавцями й авторами паризької «Культури», ідеї якої стали програмою польс. «Солідарності», а згодом і змістом нової сх. політики 3-ї Речі Посполитої. У «Культурі» (1977, № 5) опублікована ініційована Ґ. «Декларація в українській справі» провідних польс., рос., угор. і чеських політемігрантів, які висловилися на підтримку права народу України, як і ін. уярмлених народів СРСР, на самовизначення. У 1990-х рр. Ґ. не раз підкреслював, що незалежна демократ. Україна має для Польщі більше значення, ніж навіть вступ останньої до НАТО. Ґ. — почесний д-р Краківського університету (1991); почесний чл. Польс. істор. т-ва (1991). Нагороди: франц. орден Почесного легіону, Офіцерський хрест Румунської Корони, Кавалерський хрест Бельгійської Корони, естонський орден Білої Зірки. Критично оцінюючи реформи в Польщі після 1989, відмовився від найвищої польс. нагороди — ордена Білого Орла. З аналогічних міркувань відмовився від нагороди України — ордена «За заслуги» 3-го ст. (указ Президента України від 3 квіт. 1998). П. у м. Мезон-Лаффіт. Тв.: Autobiografia na cztery rоce. Warszawa, 1994 (1995; 1996; 1999); Giedroyc J., Gombrowicz W. Listy 1950— 1969. Warszawa, 1993; Giedroyc J., Jeleński K.A. Listy 1950—1987. Warszawa, 1995; Giedroyc J., Bobkowski A. Listy 1946—1961. Warszawa, 1997; Giedroyc J., Stempowski J. Listy 1946—1969, t. 1—2. Warszawa, 1998. Літ.: Кедрин І. Життя — події — люди: Спомини і коментарі. НьюЙорк, 1976; Baczkowski W. Karta z historii stosunkоw polsko-ukraińskich: Biuletyn Polsko-Ukraiński. «Niepodłeglość»: Rocznik, Nowy York — Londyn, t. 19, 1986; t. 21, 1988; t. 24, 1991; Supruniuk M.A. «Kultura»: Materiały do dziejуw Instytutu Literackiego w Paryżu: Bibliografia działalności wydawniczej 1946—1990. (Uzupełnienia). Toruń, 1994; Berberyusz E. Kśiąże z Maisons-Laffitte. Gdańsk, 1995; Spotkania z paryską «Kulturą». Warszawa, 1995; Krawczyk J., Szymański J. Bibliografia: «Zeszyty historyczne» 1—110 (1962— 1994). Paryż, 1996; Rodkiewicz W. Jubileusz paryskiej «Kultury» w Kijowie. «Kultura», 1997, N 10 (601); Korek J. Paradoksy paryskiej «Kultury»: Ewolucja myśli politycznej w latach 1947—1980. Stock-
holm, 1998; Осадчук Б. Київський скандал з орденом для Єжи Ґедройца: Великий поляк не прийняв маленької української відзнаки. «Час/Time», 1998, № 17 (199), 30 квіт. — 6 трав.; Kowalczyk A.S. Giedroyc i «Kultura». Wrocław, 1999; Osadczuk B. Pożegnanie z Jerzym Giedroyciem. «Наше словo / Nasze Słowo» 2000, N 41, 8 października; Осадчук Б. Україна, Польща, світ: Вибрані репортажі та статті. К., 2001; Роль паризької «Культури» в становленні українсько-польського взаєморозуміння: Збірник наукових праць Міжнародного круглого столу, Київ, 25—26 трав. 2002 р. К., 2002. О.С. Рубльов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ҐЕДРОЙЦ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
