ГУЛИЙ-ГУЛЕНКО Андрій (Тиміш; 1886—р. с. невід.) — військ. діяч, генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки. Н. в Єлизаветградському пов. Катериносл. губ. Закінчив Миколаївське інженерне уч-ще (м. СанктПетербург, 1907). Учасник Першої світової війни в чині капітана. 1918 — командир повстанських загонів на Херсонщині та Катеринославщині. Наприкінці 1918 — поч. 1919 вів бої із загонами Н.Махна за Катеринослав (нині м. Дніпропетровськ). 1919 — один із ватажків повстанського руху на Київщині. Увійшов зі своїм загоном до Армії УНР. Під час Першого Зимового походу Армії УНР 1919— 1920 — командир Запорізької дивізії Армії УНР, генерал-хорунжий. Учасник Другого Зимового походу Армії УНР 1921 (листопадовий рейд 1921), очолював Бессарабську групу військ Армії УНР. 1922 нелегально дістався Одеси, де був заарештований. Подальша доля невідома. Літ.: Омелянович-Павленко М. Зимовий похід. «За державність» (Варшава), 1930, № 2; Другий Зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар. К., 1995. А.О. Буравченков.
фічного опису (завершив у лип. того самого року). Переселився на Кубань, півтора року служив на гол. Копильському кордоні полковником прикордонної варти. Від 6 трав. до 25 лип. 1795 був направлений як гол. депутат від чорномор. козаків для розмежування військ. земель від Кавказ. намісництва та Області Війська Донського. 26 берез. 1796 Г. призначений військ. осавулом. 1797 — один з організаторів придушення Перського бунту, вчиненого чорномор. козаками, які повернулися з походу в Персію (нині Іран). За дорученням отамана Т.Котляревського Г. від 16 серп. 1797 до 12 груд. 1798 «на месте главного начальника управлял войском с ревностью и усердием». 1799 вийшов у відставку. П. на Кубані. Літ.: Екатеринодар—Краснодар 1793—1993. Два века города в датах, событиях, воспоминаниях… Материалы к Летописи. Краснодар, 1993; Энциклопедический словарь по истории Кубани с древнейших времен до октября 1917 года. Краснодар, 1997. Є.Д. Петренко.
ниговщины. М., 1916; Рыбаков Б.А. Древности Чернигова. «Материалы и исследования по археологии СССР», 1949, № 11. В.П. Коваленко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГУЛИЙ-ГУЛЕНКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
