ГРУЗІЯ (Сакартвело) — держава в центр. та зх. ч. Закавказзя, яка межує на пн. з Російською Федерацією, на сх. та пд. сх. — з Азербайджаном, на пд. — з Вірменією і Туреччиною, а із зх. омивається Чорним м. Пл. 69,7 тис. км2. Нас. 5,5 млн. осіб (2001). До складу Г. входять автономні республіки Абхазія і Аджарія та автономна область Пд. Осетія. Глава держави — президент. В антич. добу на землях Г. мешкали племена геннохів, колхів, мисіміан, мушків, тубалів, халібів та ін. Етнічний склад грузинів як народу формувався з трьох племінних об’єднань: картів (картлів), мегрело-чанів і сванів. На тер. Г. зі стародавніх часів існувало кілька д-в і держ. утворень. У 9—6 ст. до н. е. — Урарту (займало ч. зх. Г.), в 6 ст. до н. е. — Колхідське царство, в 4—3 ст. до н. е. — Іберія. У 3—1 ст. до н. е. Г. була тісно пов’язана з Вірменією, елліністичними д-вами — Селевкідів та Понтійським царством. У 1 ст. до н. е. Г. опинилася під владою Риму Стародавнього. В 2—6 ст. на землях зх. Г. існувало Лазьке царство (Егрісі), що певний час було у васальній залежності від Риму. У 3—4 ст. грузини прийняли християнство, яке стало держ. релігією. У 6—9 ст. за грузин. землі з перемінним успіхом змагалися іранські Сасаніди, Візант. імперія (див. Візантія) та Араб. халіфат. У 8—9 ст. на цій тер. утворилася низка князівств (Кахеті, Ереті, Тао-Кларджетське) та Абхазьке царство. Наприкінці 10 — поч. 11 ст. грузин. князівства і царства об’єдналися в єдину д-ву, яка в 2-й пол. 12 — на поч. 13 ст. за правлінь царя Георгія III та цариці Тамар досягла найбільшого розквіту. У 2-й чверті 13 ст. Г. була завойована монголо-татарами, а наприкінці 14 — поч. 15 ст. зазнала спустошливих вторгнень військ Тимура.
Наприкінці 15 — поч. 16 ст. внаслідок міжусобної боротьби Г. розпалася на окремі царства та князівства (Імеретинське, Картлійське, Кахетинське, СамцхеСаатабаго та ін.). Упродовж 16— 17 ст. Г. стала ареною запеклої боротьби Ірану та Османської імперії, а з 18 ст. — Російської імперії. 1783 сх. Г. опинилася під протекцією Рос. імперії, а 1801 була введена до її складу як Грузин. губ. Впродовж 1803—64 до Рос. імперії в результаті низки рос.-перських та рос.-турец. війн були приєднані землі зх. Г. 1840 Грузин. губ. була перетворена в Грузинсько-Імеретинську, яку ліквідували 1846. Замість неї на тер. Г. того ж року створили Кутаїську та Тифліську губернії, що проіснували до 1920. 28(15) листоп. 1917 був створений Закавказ. комісаріат — спільний уряд Азербайджану, Вірменії та Г., який скликав 23(10) лют. 1918 Закавказ. сейм для правового оформлення міждерж. взаємин народів Закавказзя. Згідно з рішенням Закавказ. сейму від 22(09) квітня 1918, Г. разом з Азербайджаном і Вірменією увійшла до складу Закавказ. Демократ. Федеративної Республіки. 8 черв. (26 трав.) 1918 Грузин. нац. радою проголошена Грузин. Демократ. Республіка. Від трав. до жовт. 1918 на більшій ч. тер. Г. перебували нім., а з черв. до жовт. 1918 в Аджарії та на деяких ін. землях Г. — турец. війська. Після поразки в Першій світовій війні нім. частини були виведені з Г., а за умовами Мудроського перемир’я (30 жовт. 1918) її залишили й збройні сили Туреччини. Від груд. 1918 на тер. Г. (з верес. 1919 — тільки в м. Батумі) перебували англ. війська (у січ. 1920 Грузин. Демократ. Республіку визнала Антанта), які були виведені у лип. 1920 за умовами мирної угоди між Грузин. Демократ. Республікою та РСФРР від 5 трав. 1920. У лют. 1921 була проголошена Грузин. Соціаліст. Рад. Республіка (ГСРР). Її режим був установлений в результаті військ. вторгнення частин рад. 11-ї армії в Г. ГСРР з берез. 1922 входила в Федеративний Союз Соціаліст. Рад. Республік Закавказзя, відомий здебільшого як Закавказька Федерація (з 25 груд. 1922 офіц.
назва — Закавказька Соціаліст. Федеративна Рад. Республіка), і в її складі — до СРСР. Від 5 груд. 1936 Г. — союзна республіка в складі СРСР. 9 квіт. 1991 Г. проголошена незалежною д-вою. Президентом Г. став З.Гамсахурдіа, який в результаті збройних виступів опозиції був усунутий від влади у січ. 1992. 1992—94 на тер. Г. відбувався збройний конфлікт з приводу статусу Абхазії та Пд. Осетії. У листоп. 1995 президентом Г. став Е.Шеварднадзе. У листоп. 2003 він подав у відставку під потужним тиском опозиції, який призвів до мирної «революції троянд». Президентом Г. в січ. 2004 став лідер грузин. опозиції М.Саакашвілі. Україно-грузинські культурні, політичні та економічні відносини. Г. від середньовіччя підтримувала відносини з давньорус. та укр. землями. В 11 — на поч. 13 ст. Г. мала торг., госп. та культ. контакти з давньорус. князівствами, зокрема з поселеннями на Пн. Кавказі (Біла Вежа (див. Саркел), Тмуторокань та ін.). Грузин. живописці брали участь у створенні мозаїки гол. церкви Києво-Печерської лаври (кін. 11 ст.). У 2-й пол. 12 ст. Г. та давньорус. князівства підтримують політ. взаємини: 1154 київ. кн. Ізяслав Мстиславич в останній рік життя вдруге одружився з дочкою грузин. царя Деметре I — Русудан. 1185 син владимиро-суздальського кн. Андрія Боголюбського Юрій одружився з грузин. царицею Тамар. Шлюб був розірваний через два роки. У 17 ст. на укр. землі з турец. неволі втікало чимало грузинів, які вливалися до лав Війська Запорозького. В 17 — на поч. 18 ст. грузин. князі підтримували зносини з запороз. козацтвом. Ширилися й культ. взаємини. Так, грузини, що мешкали в Москві в 1-й пол. 18 ст., переклали грузин. мовою тв. П.Могили та Димитрія Ростовського. У 30—40-х рр. 18 ст. царський уряд пожалував багатьом грузин. дворянським і княжим родинам (Абашидзе, Ерістовим, Жеваховим, Кекуатовим, Орбеліані, Тумановим та ін.) маєтки на тер. Лівобережної України, де був створений Грузин. гусарський полк. Протягом 18 — поч. 19 ст. грузин. дворяни
поріднилися з укр. козацькою старшиною та її нащадками. Грузини в 1-й пол. 18 ст. селилися на землях Лубенського полку, Миргородського полку, Полтавського полку, Прилуцького полку та ін. полків. Грузин. поет Д.Гурамішвілі тривалий час мешкав і працював у Миргороді. У 19 ст. існували сталі екон. зв’язки між укр. та грузин. землями, що перебували в межах кордонів Рос. імперії. На поч. 19 ст. у сх. Г. з’являються поселення, в яких мешкали українці, звільнені з рос. армії. У 60-ті рр. 19 ст., після примусового виселення абхазів до Туреччини, на землях пн.-зх. Г. з’являються мішані рос.-укр. поселення. За Всеросійським переписом 1897, на тер. Г. мешкало понад 10 тис. українців. Протягом 19 — поч. 20 ст. чимало грузинів здобули освіту в Київ. духовній акад., Київ. ун-ті та навч. закладах в Одесі, Харкові та ін. містах. Серед випускниківгрузинів вищих шкіл в Україні 19 — поч. 20 ст. було багато визначних громад. і культ. діячів, учених, у т. ч. Я.Гогебашвілі, Н.Ломоурі, П.Мелікішвілі, В.Петріашвілі, Ш.Читадзе та ін. Тоді ж встановилися й грузин.-укр. літ. зв’язки (М.Гурієлі, Н.Ломоурі, Д.Томашвілі, С.Хундадзе, А.Церетелі, С.Шаніашвілі та ін.). У 2-й пол. 19 ст. грузинською мовою перекладалися тв. Г.КвіткиОснов’яненка, І.Котляревського, І.Франка, Т.Шевченка та ін. У 80—90-х рр. 19 ст. в Г. гастролювали трупи М.Кропивницького та М.Старицького. На поч. 20 ст. у Тифлісі (нині м. Тбілісі) існувала постійна укр. трупа на чолі з М.Біляєвою. Наприкінці 19 — поч. 20 ст. з’явилися укр. переклади грузин. літ. тв., виконані П.Грабовським, О.Лотоцьким та ін. 1910—13 Леся Українка проживала в Г., що розширило укр.грузин. культ. взаємини. 1917 у Тифлісі відбувся Укр. військ. з’їзд Закавказзя, на якому була заснована Закавказ. крайова укр. рада. Вона видавала газ. «Вісті», пізніше «Українські вісті Закавказзя». Спроби встановити дипломатичні стосунки Г. з Україною розпочалися на поч. 1918. Перше дипломатичне представництво Г. в Україні в квіт. 1918 очолював
227 ГРУЗІЯ
228 ГРУНЕВЕГ
М.К. Грунський.
Н.Брегвадзе, його заст. був Д.Вачеїшвілі, а секретарем — Н.Бокугава. 6 черв. 1918 грузин. міністр закордонних справ А.Чхенкелі звернувся з нотою про визнання Г. Україною. В лип. 1918 з’явилися укр. консульства в Тифлісі та Батумі, а пізніше — в Гаграх. Ген. консульство Української Держави в Тифлісі, яке опікувалося справами Пн. Кавказу та Закавказзя, очолював І.Красковський. Консульством 1-го розряду в Тифлісі керував Л.Лісняк. У Батумі консульським агентом 1-го класу був Є.Засядько. 5 груд. 1918 д-ва П.Скоропадського встановила офіц. дипломатичні відносини з Грузин. Демократ. Республікою. В Києві інтереси Г. репрезентувала дипломатична місія, яку очолювали В.Тевзайя та його заст. Д.Вачеїшвілі. Після укладення 28 груд. 1920 союзного договору між УСРР і РСФРР, який дав рад. Україні юрид. право на встановлення дипломатичних зносин із зовн. світом, голова уряду УСРР Х.Раковський 31 груд. того самого року уклав у Москві першу угоду про мирне співробітництво з демократ. Г. Під час Другої світової війни більшість грузинів воювали на тер. України в лавах Червоної армії (див. Радянська армія), а також невелика кількість — у складі Української повстанської армії та «Російської визвольної армії» ген. А.Власова. За рад. доби Г. і Україна підтримували сталі екон., культ., освіт., наук. зв’язки як союзні республіки в складі СРСР. Протягом 30—50-х рр. 20 ст. у Г. зростає кількість українців унаслідок залучення кваліфікованих спеціалістів для праці на місц. пром. підпр-вах. У 60—70-ті рр. 20 ст. чисельність українців у Г. дещо скорочується. За даними перепису нас., проведеного в СРСР 1989, в Г. мешкало понад 52 тис. українців. Чимало грузин. політ. і громад. діячів, учених, митців здобули освіту у вищих навч. закладах України, серед них — президент М.Саакашвілі, який навч. в Київ. ун-ті. На еміграції грузини та українці співпрацювали в деяких політ. і громад. об’єднаннях, здебільшого антирад. спрямування,
зокрема в Антибільшовицькому блоці народів, Лізі визволення народів СРСР, Прометеївському русі та ін. 21 лип. 1992 були встановлені дипломатичні відносини між Україною та Г. У 1990-х рр. відновлюється укр. культ.-освіт. життя в Г. У черв. 1992 створюється Асоц. українців — жителів Грузії (АУЖГ). Президент — М.Борис. У серед. 1990-х рр. вона об’єднувала понад 7 тис. осіб. У Тбілісі виникло також т-во укр. біженців з Абхазії — «Відродження». Укр. громад. та просвітницькі орг-ції існують і в ін. містах Г.: Кутаїсі — «Дружба», Сухумі — культ.просвітницьке т-во українців Абхазії, Цхінвалі — культ.-просвітницьке т-во українців Пд. Осетії «Вишня». Крім того, осередки укр. орг-цій функціонують у Батумі, Зугдіді, Руставі, Поті, Телаві та ін. містах Г. На поч. 1995, за неофіц. даними АУЖГ, кількість українців, що мешкали в Г., складала бл. 41 тис. осіб. У зв’язку зі складною політ. та соціально-екон. ситуацією чисельність українців, що проживають у Г., протягом 2-ї пол. 1990 — поч. 2000-х рр. істотно скоротилася. Натомість кількість грузинів, що мешкають в Україні, зросла (див. Грузини в Україні). Літ.: Иоселиани П.И. Описание древностей города Тифлиса. Тифлис, 1866; Бакрадзе Д. Кавказ в древних памятниках христианства. Тифлис, [1875]; Кобяков Д.А. Тифлис по однодневной переписи 25-го марта 1876 г. Тифлис, 1880; Федоровский П. Страничка из жизни грузин-переселенцев в Малороссию. Тифлис, 1888; Плохинский М.М. Поселение грузин в Малороссии в XVIII в. «Сборник Харьковского историко-филологического общества», 1893, т. 5, вып. 1; Джавахов И.А. Государственный строй древней Грузии и древней Армении, т. 1. СПб., 1905; Плохинский М.М. Иностранцы в старой Малороссии, ч. 1. М., 1905; Україна—Грузія (Співпраця республік). «Радянська Україна», 1944, 15 берез.; Бакрадзе Г.К. Возникновение и развитие капиталистической промышленности Грузии в XIX в. Тбилиси, 1958; Чеишвили Н.И. Из истории Грузии XIX столетия. Батуми, 1960; Харадзе Р.Л. Грузинская семейная община, ч. 1—2. Тбилиси, 1960—1961; Сидамонидзе У. К истории Закавказской федерации советских республик. «История СССР», 1961, № 1; Народы Кавказа, т. 2. М., 1962; История Грузии, т. 1—3. Тбилиси, 1962—73; Исаевич Я.Д. Малоизвестный источник начала XVI в. о Грузии
и грузинах. В кн.: Объединенная научная сессия по истории грузинскоукраинских взаимоотношений. Тбилиси, 1967; Стуруа Н.И. Советская Грузия к 50-летию Октября. Тбилиси, 1967; Котляр М.Ф., Панібудьласка В.Ф. Питання українсько-грузинських історичних зв’язків в українській радянській історіографії. «УІЖ», 1967, № 3; История индустриализации Грузинской ССР (1926—1941 гг.): Документы и материалы. Тбилиси, 1968; Луценко І.А. Українсько-грузинські літературні зв’язки в їх історичному розвитку. Дніпропетровськ, 1968; Из истории украинско-грузинских связей. Тбилиси, 1968; Джаошвілі В.Ш. Розселення українців на території Грузинської РСР. «УІЖ», 1970, № 1; Из истории украинско-грузинских связей. К., 1971; Из истории украинско-грузинских связей. Тбилиси, 1975; Сванидзе М.Х. Грузия, страны Причерноморья и восточная Европа в первой половине XVII в. В кн.: Россия, Польша и Причерноморье в XV— XVIII в. М., 1979; Барабан Л.І. Україна і Грузія: культурні зв’язки. «Народна творчість та етнографія», 1982, № 4; Баканідзе О.А. Грузинсько-українські літературно-мистецькі взаємини. К., 1984; Россоха Л. К истории грузинской колонии на Украине: вторая половина XVIII—XIX вв. «Литературная Грузия», 1984, № 7—8; Грузинская Демократическая Республика и Советская Россия [Публикация документов 1920—1921 гг.]. «Коммунист Грузии», 1990, № 2; Сандодзе Д.А. Культурные взаимоотношения между Грузией и Украиной в 1921—1940 годах: Автореф. дис. … к. и. н.: 07.00.06 / АН Грузинской ССР. Ин-т истории, археологии и этнографии им. И.А. Джавахишвили. Тбилиси, 1990; Лашко О. Україна—Грузія, стратегічне партнерство: Геополітичні пріоритети з позиції національних інтересів. «Розбудова держави», 1995, № 2; Бежуашвілі А. Від Дніпра до Кури: Україна і Грузія, дипломатичні відносини 1918—1920 рр. «Голос України», 1996, 24 трав.; Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. К., 1999. О.В. Ясь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГРУЗІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
