ГРУДНИЦЬКИЙ Олександр Григорович (19(07).07.1892 — після 28.08.1921) — політ. діяч, письменник, публіцист. Н. в м. Полтава. Закінчив г-зію, навч. в Київ. комерційному ін-ті. Чл. Української соціал-демократичної робітничої партії. Від берез. 1917 — співробітник її центр. органу — «Робітничої газети». Публіцистичні та худож. тв. Г. публікувалися у київ. журналах «Кооперативна зоря», «Будяк», «Книгарь», «Універсальний журнал». Автор зб. новел «П’ять бризків пензля» (1919). За режиму П.Скоропадського (див. Українська Держава) Г. — учитель, держ. службовець у Золотоніському пов. Полтав. губ. Після падіння Укр. Д-ви організував і очолив Золотоніський ревком, а згодом — повітвиконком, орієнтуючись на Директорію УНР, а від січ. 1919 — на рад. владу. Незабаром увійшов до Української соціал-демократичної робітничої партії (незалежних) і зайняв ворожу щодо більшовицької (див. Більшовики) влади позицію, шукаючи політ. контактів з укр. повстанцями, з одного боку, і С.Петлюрою — з другого. Від квіт. 1919 Г. — один із керівників антибільшовицьких виступів у Середньому Подніпров’ї. Проголосив себе головою ств. у м. Канів укр. «Раднаркому», на противагу більшовицькому на чолі з Х.Раковським. Намагався політично підпорядкувати та скоординувати дії розрізнених повстанських загонів і таким чином блокувати Київ. Улітку 1919
226 ГРУЗИНИ
неофіційно примкнув до групи УСДРП (незалежних — лівих), а з ними — до Української комуністичної партії (боротьбистів). Очолював партизан. загін, який діяв проти військ ген. А.Денікіна на Полтавщині та Катеринославщині, а в жовтні 1919 влився до боротьбистського з’єднання Я.Огія, К.Матяша, О.Лісовика. У листоп. 1919 вів політ. переговори з Н.Махном про створення укр. Червоної армії і з її допомогою — самостійної Укр. рад. республіки. Редагував у Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ) махновську газету укр. мовою «Шлях до волі» і одночасно видання УКП(б) — газ. «Боротьба». Після відступу білих з України Г. — чл. Катериносл. губкому УКП(б), зав. його літ. від., ред. органу губкому газ. «Боротьба» (від лют. 1920 — «Український пролєтар»). Публічно вів гостру полеміку з більшовиками щодо національного питання. У березні 1920 напередодні самоліквідації боротьбистів Г. відійшов від них, не бажаючи підпорядковуватися РКП(б). 1921 Г., працюючи в органах нар. освіти в Києві й перебуваючи для конспірації в КП(б)У, став одним з організаторів Всеукраїнського повстанського комітету (Центр. Укр. повстанський комітет, ЦУПКом), який у контакті з закордонними військ.-політ. центрами Української Народної Республіки (див. Державний центр УНР на еміграції) мав підготувати в Україні збройне повстання проти більшовицької влади. Був обраний одним із п’яти чл. комітету, уповноваженим із військ. справ. Діяв під псевдонімом Вернигора, підпорядкував ЦУПКому повстанський загін Ю.Мордалевича. Незважаючи на те що Г. вдалося стати співробітником Київ. ЧК, кер-во останньої викрило його як петлюрівця і в серп. 1921 заарештувало. Страчений за постановою колегії Київ. губернського ЧК від 28 серп. 1921. Літ.: Ликвидация петлюровских повстанкомов на Украине (Информотдела ВУЧК). «Коммунист» (Х.), 1921, 7 серп.; Голенков Д.М. Крушение антисоветского подполья в СССР, кн. 2. М., 1986; Тютюнник Ю.Й. (Автобіографія). «З архівів ВУЧК— ГПУ—НКВД—КГБ», 1998, № 1—2; Юренко О. За мандатом головного отамана. Олександр Грудницький.
«Полтавська петлюріана», 1999, вип. 3; Його ж. Олександр Грудницький: комуніст чи петлюрівець? Доля одного українського письменника. «ЛУ», 2000, 15 черв. О.П. Юренко. ГРУЗИНИ В УКРАЇНІ (самоназва — картвелі). Перші відомості про поселення грузинів на тер. України належать до 1720-х рр. Переважно це були політ. іммігранти з Грузії, які з’явилися в Російській імперії в 1720-х рр., розраховуючи на підтримку царського уряду в їхній боротьбі проти турец. і перських загарбників. Наприкінці 1730-х рр. вони оселилися на тер. Гетьманщини, де спочатку мешкали в межах Полтавського полку, а згодом — Миргородського полку, Київського полку, Прилуцького полку, Ніжинського полку, Чернігівського полку, Стародубського полку, Переяславського полку й Лубенського полку. Лише з грузин. колонії в Москві на Полтавщину перебралося бл. 1,5 тис. осіб. Незначна кількість їх мешкала на тер. ін. регіонів України. 1764 указом імп. Катерини II була створена Новоросійська губернія і грузин. княжим і дворянським родинам було надано там маєтки. Грузин. дворяни володіли маєтками середніх розмірів, інколи відігравали помітну роль в екон. житті й управлінні Лівобережної України. У 19—20 ст. грузини переважно мешкали в містах, утворюючи невеликі колонії. Значний відсоток серед них становили службовці, лікарі, адвокати. В період 1920—80-х рр. чисельність Г. в У. збільшилася майже у 18 разів. За даними перепису нас., проведеного в СРСР 1989, на тер. України проживало 23 тис. 540 грузинів. 1992—94 в Україну прибуло бл. 4 тис. грузинів. Провідну роль у міграційних процесах відігравали ті іммігранти, які переїхали з р-нів міжнац. конфліктів. У серед. 1990-х рр. в Україні діяли 4 громад. об-ня, що представляли інтереси грузинів (в АР Крим, Львів. та Одес. обл.). За даними Всеукр. перепису нас. 2001, на тер. України проживало 34,2 тис. грузинів. Літ.: Плохинский М.М. Иноземцы в Старой Малороссии, ч. 1. М., 1905; Кабузан В.М. Чисельність та національний склад населення Новоросії в 60—80-х роках XVIII ст. «Український
історико-географічний збірник», 1971, вип. 1; Наулко В.И. Развитие межэтнических связей на Украине (Историко-этнографический очерк). К., 1975; Гуржій О.І. До питання про утворення національної території України (XVIII ст.). «Народна творчість та етнографія», 1988, № 1; Народы мира: Историко-этнографический справочник. М., 1988. В.М. Устименко, О.І. Гуржій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Грудницький Олександр Григорович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
