ГРОМАДСЬКІ ТОВАРИСТВА І ОБ’ЄДНАННЯ УРСР — складова ч. політ. системи тоталітарного сусп-ва в СРСР (див. Тоталітаризм). Проголошувалися рад. владою добровільними самодіяльними громад. орг-ціями, які утворюються та діють на основі законних інтересів і прав їхніх членів. Законодавчо вони мали право висувати канд. в депутати Рад депутатів трудящих, вводити своїх представників до складу колегіальних органів держ. управління, а також брати участь у формуванні виборчих комісій по
виборах до Рад та у правотворчій діяльності держ. органів. Однак фактично структури громад. характеру в СРСР не мали можливості протидіяти держ. інституціям і змушені були здійснювати свої завдання відповідно до інтересів правлячої партії (див. Комуністична партія Радянського Союзу). За законом рад. уряду від 3 серп. 1922 всі громади і спілки, які «не переслідували цілей здобуття прибутків», підлягали перереєстрації в органах рад. влади. Ті, які відмовлялися діяти в рамках цього закону, мали припинити свою діяльність. Осн. типами громад. т-в і об’єднань, що діяли в УСРР, були: професійні спілки, кооперативи, орг-ції молоді, жінок, добровільні т-ва і союзи (наук., інженерно-тех., оборонні, спортивні, культ.-просвітні, в галузі взаємодопомоги та соціальної допомоги), творчі об’єднання в галузі літ. і мист-ва. Реліг. об’єднання громадян не були включені владою до рад. політ. системи. Оскільки розвиток громад. інституцій в Україні обмежувався інтересами заг.-союзного держ. центру, діяльність тих нац. сусп. структур громад. характеру, які могли сприяти розвиткові української національної державності, була припинена. Громад. т-ва й об’єднання будувалися і функціонували за принципами «демократичного централізму» і класового підходу, тобто як централізовані орг-ції, жорстко підпорядковані відповідним ЦК, характер діяльності яких суворо визначався політикою СРСР. Членство у цих оргціях формально було добровільним, але нерідко набувало примусового характеру, зокрема внаслідок доповнення принципу індивідуального членства колективним, коли за директивами парт.-держ. органів до громад. організацій вступали колективи підпр-в. Місце й роль громад. т-в і об’єднань у політ. системі рад. сусп-ва визначалися особливостями розвитку цієї системи. У період «воєнного комунізму» вони функціонували як безпосередні апарати тоталітарної влади. Після проголошення нової економічної політики громад. т-ва набули функції «передавального
пасу» між трудящими і диктатурою правлячої партії. 1920-ті рр. були добою найбільшої активності й урізноманітнення рад. громад. орг-цій і об’єднань. 1928 в Україні налічувалося бл. 60 добровільних т-в проти 14 на поч. 1920-х рр. Подальша зміна політ. курсу правлячої партії істотно не вплинула на місце й роль громадських орг-цій у рад. політ. системі, хоча позначилася на їхньому розвиткові та діяльності. Політика зміцнення системи командноадм. управління, яка проводилася правлячою партією в наступному десятилітті, призвела до ліквідації 1932 багатьох із них (зокрема, численних громад і т-в у галузі літ. і мист-ва, деяких кооп. об’єднань). Протягом наступних десятиліть нові громад. орг-ції, за винятком «Радянського комітету захисту миру» (1949) і спортивних т-в, практично не створювалися. Проте т. зв. хрущовська відлига (див. М.Хрущов) і екон. лібералізація тимчасово пожвавили активність громадськості, це сприяло виникненню багатьох формальних і навіть неформальних (див. Українська робітничо-селянська спілка 1959— 1961) громад. т-в і об’єднань. Роки т. зв. застою виявилися застійними і для офіц. громад. об’єднань. Тоді були створені лише 3 формальні громад. орг-ції — «Радянський комітет за європейську безпеку і співробітництво» (1971), «Всесоюзне агентство з авторських прав» (1973), «Всесоюзне добровільне товариство аматорів книги» (1974), проте 1976 утворилася перша неформальна організація укр. визвол. руху — Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінкських угод. Горбачовська політика гласності й демократизації (див. М.Горбачов) сприяла появі численних неформальних громад. інституцій в УРСР, насамперед нац. характеру, більшість яких була об’єднана в Народний рух України. Ці інституції брали участь у поваленні тоталітарного режиму й встановленні 1991 держ. незалежності України. Літ.: Ямпольская Ц.А. Общественные организации и развитие советской социалистической государственности. М., 1965; Костецька М.С. Деякі питання історії становлення добровільних товариств України. «УІЖ»,
1988, № 9; Политические системы СССР и стран Восточной Европы, 20—60-е гг. М., 1991; Барков В.Ю. Соціально-політичне становлення громадського суспільства в Україні. К., 1999; Беренштейн М.І. та ін. Розбудова громадянського суспільства в Україні (історико-політологічне дослідження). К., 1999. О.М. Мовчан.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГРОМАДСЬКІ ТОВАРИСТВА І ОБ’ЄДНАННЯ УРСР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
