ГРОМАДИ, друга половина 19 ст. — початок 20 ст. — напівлегальні об’єднання укр. інтелігенції, діяльність яких мала культурницьке і сусп.-політ. спрямування. Від 1859 громади існували в Полтаві, Києві, згодом Харкові, Одесі, Санкт-Петербурзі, Чернігові, Єлизаветграді (нині м. Кіровоград). Постійного членства, єдиної платформи, статутів не мали. Як правило, в громади об’єднувалися по кілька десятків (Київ. — бл. 300 осіб) викладачів, студентів, діячів науки та к-ри з метою реалізації української національної ідеї. Практична діяльність громадівців полягала в заснуванні недільних шкіл з укр. мовою навч., виданні популярних брошур, укладанні словників, вивченні та популяризації духовної спадщини укр. народу, створенні нац. театру тощо. Громади Наддніпрянської України підтримували ділові контакти між собою та з Петерб. громадою, утвореною членами колиш. Кирило-Мефодіївського товариства. Формально громади займалися культ.-просвітницькою діяльністю, а по суті — політ., відображаючи заг. тенденції тогочасного сусп.-політ. руху. Царський уряд, занепокоєний діяльністю громад, ліквідував недільні школи (1862), заборонив видання наук.-популярної та реліг. літ. укр. мовою (див. Валуєвський циркуляр 1863), здійснив арешти найактивніших громадівців, загальмувавши на певний час культ.-нац. рух. Громади відновили діяльність в 70-х рр. 19 ст. у різних містах України та за її межами. У Києві
поряд із т. зв. старою громадою утворилася «молода» громада, більшість діячів якої відзначалася с.-д. поглядами. В урядових колах громадівців називали «українофілами» (див. Українофільство) з певним негативним відтінком. Згодом і самі діячі культ.-нац. руху, яких цікавили проблеми історії, к-ри, мови, літ., етнографії, почали називати себе «українофілами». Активними громадівцями в Києві були В.Антонович, Ф.Вовк, П.Житецький, М.Драгоманов, М.Лисенко, в Одесі — Л.Смоленський, О.Андрієвський, В.Мальований, Д.Овсянико-Куликовський; у Полтаві — В.Лобода, О.Кониський, Д.Пильчиков; у Єлизаветграді — брати Тобілевичі (див. І.Карпенко-Карий, Микола Садовський, П.Саксаганський); у Харкові — О.Потебня, П.Завадський, Ф.Павловський; у Чернігові — С.Нос, Л.Глібов, О.Лазаревський, О.Білозерський та ін. Наприкінці 1890-х рр. діяльність Київ., Одес. та Черніг. Г. охопила всю Україну, закладаючи ґрунт для утворення нац. політ. партій. 1897 засновано Безпартійну укр. заг. орг-цію, яка з 1901 стала спілкою автономних громад. На поч. 20 ст. з ініціативи громадівців засновано осередки «Просвіти», деякі чл. громад почали пов’язувати свою діяльність із політ. партіями. Літ.: Шип Н.А. Український національно-культурний рух в умовах антиукраїнської політики російського царизму. В кн.: Нариси з історії українського національного руху. К., 1994; Катренко А.М. Український національний рух XIX ст., ч. 2. К., 1999; Його ж. Національно-культурна та політична діяльність Київської громади (60—90-ті рр. XIX ст.). К., 2003. Н.А. Шип.
2—3 рази на тиждень, підтримували й популяризували перші народовські вид., обговорювали літ. й політ. питання, організовували бібліотеки. Літ.: Терлецький О. Галицькоруське письменство 1848—1865 рр. на тлі тогочасних суспільно-політичних змагань галицько-руської інтелігенції. Львів, 1903. В.С. Пашук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГРОМАДИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
