ГРИГОР’ЄВА ПОВСТАННЯ 1919 — великий збройний виступ укр. селянства проти більшовицької влади (див. Більшовики) в Україні на чолі з Н.Григор’євим. Тривало від 9 трав. до поч. серп. 1919. Ядро повстанців склали бійці колиш. 6-ї д-зії Червоної армії (див. Радянська армія), які під кер-вом Н.Григор’єва у складі рад. військ, що вели бої на пд. України, відвоювали у петлюрівців, денікінців і антантівських військовиків міста Знам’янка
(нині місто Кіровогр. обл.), Єлизаветград (нині м. Кіровоград), Херсон, Миколаїв, Одесу та ін. Причинами повстання були: продрозверстка, насильницьке насадження радгоспів, монополізація держ. влади більшовиками, каральні заходи ВУЧК щодо селянства та ін. (див. «Воєнний комунізм»). Такі дії більшовиків серед селян, у т. ч. й селян-червоноармійців, зокрема червоноармійців-григор’євців, спричинили антибільшовицькі настрої. Більшість солдатів Григор’єва вважали владу комуністів антинар. режимом. На початку повстання григор’євці налічували бл. 15 тис. бійців, які мали на озброєнні 11 бронепотягів, 52 гармати, 1 млн набоїв. 8 трав. 1919 у Єлизаветграді проголошено універсал отамана Григор’єва «до українського народу» із закликом знищити владу комуністів і утвердити справжню, демократ. рад. владу. Від 9 до 25 трав. 1919 повстанцям вдалося захопити велику кількість міст і м-чок (Олександрія, Єлизаветград, Черкаси, залізнична ст. Бобринська (нині ст. Шевченка), Знам’янка, Катеринослав (нині м. Дніпропетровськ), Херсон, Миколаїв, Чигирин, Берислав та ін.). У більшості з них влаштовувались єврейс. погроми та ліквідовувались органи більшовицької влади. В містах Олександрія, Херсон, Черкаси і Кременчук скликано повітові з’їзди робітників, селян та інтелігенції. Для придушення григор’євського виступу більшовицьке військ. командування створило 3 спец. групи військ (Київ., Харків. і Одес.) із понад 30 тис. бійців. У боротьбі проти повстанців брала участь і певна кількість сел. загонів (особливо — з Полтав. і Харків. губ.). Більшість партій «лівої» орієнтації (Українська комуністична партія (боротьбистів), Бунд, Українська партія лівих соціалістів-революціонерів (борбистів), анархісти, рос. меншовики та ін.) виступ отамана Григор’єва не підтримала. На 1 черв. 1919 підрозділи Червоної армії витіснили повсталих з переважної більшості захоплених ними населених пунктів. У кін. черв. 1919 григор’євці з’єдналися з повстанськими загонами Н.Махна і домовилися з ними про спільні військ. дії проти більшовиків, петлюрівців і біло-
гвардійців. Але вже 27 лип. 1919 отаман Григор’єв і більшість чл. його штабу були розстріляні махновцями за підозрою у співробітництві з денікінцями (див. Збройні сили Півдня Росії). Більшість григор’євців визнали військ. владу Н.Махна і приєдналися до його армії. Літ.: Анулов Ф. Союзный десант на Украине. «Летопись революции», 1924, № 1; Антонов-Овсеенко В.А. Записки о гражданской войне, т. 1—4. М.—Л., 1924—33; Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. К., 1993; Тимков О. Отаман Григор’єв. Нововоронцовка, 1993; Горак В.С. Повстанці отамана Григор’єва (серпень 1918 — серпень 1919 рр.). Фастів, 1998. В.С. Горак.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГРИГОР’ЄВА ПОВСТАННЯ 1919» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
